Видатний художник Безіл Холвард зустрічає Доріана Грея в лондонському маєтку своєї тітки леді Брендон. Доріан - добре вихований, заможний та неймовірно вродливий юнак, одразу захоплює творчу уяву Безіла. Художник просить його позувати для кількох портретів, де зображає юнака грецьким героєм чи міфічним персонажем. Роман починається з того, як художник закінчує свій перший портрет Доріана такого, яким він є у справжньому житті, але, як сам Безіл зізнається своєму другові лорду Генрі Воттону, портрет його розчаровує, бо він видає занадто багато його почуттів до хлопця. Лорд Генрі, відомий дотепник, любить шокувати своїх друзів своїм прославлянням юності, краси та егоїстичної гонитви за насолодою. Він не погоджується з Безілом та стверджує, що цей портрет - шедевр. До студії приходить Доріан, і Безіл неохоче представляє його лордові Генрі. Художник побоюється, що лорд матиме руйнівний вплив на вразливого молодого Доріана.
Страх Безіла не безпідставний. Вже до кінця своєї першої бесіди лорд Генрі засмучує Доріана своєю промовою про минучий характер краси та молодості. Стурбований тим, що ці найбільш вразливі його властивості згасають з кожним днем, Доріан проклинає свій портрет. Хлопець вважає, що одного дня картина нагадуватиме йому про ту красу, яку він втратив. В розпачі Доріан обіцяє пожертвувати своєю душею за те, щоб портрет забрав від нього тягар віку і ганьби, а сам юнак міг вічно залишатися молодим. Після цього лорд Генрі заявляє, що хоче забрати собі портрет, але Безіл відмовляє йому, бо картина належить Доріанові.
Упродовж наступних кількох тижнів вплив лорда Генрі на Доріана збільшується. Юнак стає послідовником вчення "нового гедонізму", яке стверджує, що треба присвячувати своє життя погоні за насолодою. Він закохується у Сибіл Вейн, юну акторку з театру десь у глухому закутку Лондона. Доріан захоплюється її акторською майстерністю, а вона у свою чергу називає його "прекрасним принцом". Дівчина не зважає на попередження свого брата, Джеймса Вейна, що Доріан не доведе її до добра. Сибіл вирішує, що не може більше грати у театрі, бо як вона може вдавати кохання на сцені тепер, коли відчула його насправді. Доріан, який кохає Сибіл лише за її акторські здібності, жорстоко розриває їхні заручини. Після цього він повертається додому та помічає, що на портреті Безіла змінився вираз його обличчя - на його лиці з'явилася глузлива посмішка. Доріан переляканий, що це так здійснилося його бажання, щоб наслідки його поганої поведінки відображалися на портреті. Наступного дня хлопець вирішує помиритися з Сибіл, але лорд Генрі приносить йому звістку про те, що Сибіл наклала на себе руки. Лорд Генрі заохочує Доріана повірити, що ця смерть є своєрідним артистичним тріумфом - вона сама стала уособленням трагедії - і хлопець забуває про прикрий випадок. Тим часом Доріан ховає портрет у віддаленій горішній кімнаті свого дому, де ніхто, крім нього, не зможе побачити його перетворення.
Лорд Генрі дає Доріану книгу, де описуються злодіяння французів у ХІХ столітті.Ця книга стає для Доріана чимось на кшталт Біблії, в той час як хлопець все більше й більше занурюється у гріховне життя та розбещеність. Він присвячує своє життя погоні за новими враженнями, навіть якщо його вчинки суперечать звичним нормам моралі, прийнятим у суспільстві. Минає вісімнадцять років. Доріан заробив собі скандальну репутацію, про нього ходять різні плітки, однак його радо приймають у суспільстві завдяки його юності та красі. Тим часом зображення на портреті стає все більш висохлим та огидним. Одної темної туманної ночі Безіл Холвард приходить до дому Доріана, щоб поговорити з ним про чутки, які псують репутацію хлопця. Вони сваряться і зрештою Доріан пропонує Безілу поглянути на його (Доріана) душу. Він показує Безілу потворний портрет, а нажаханий Холвард просить хлопця схаменутися. Доріан заявляє, що вже занадто пізно, в нападі люті він вбиває Безіла.
Доріан звертається до свого колишнього друга лікаря, якого він шантажує, щоб той допоміг позбутися тіла Безіла. В ніч після вбивства Доріан йде в опіумний притон. Там він зустрічає Джеймса Вейна, який хоче помститися за смерть Сибіл. Доріан втікає до свого маєтку. Він розважає гостей, коли помічає за вікном Джеймса Вейна. Доріан в розпачі від страху, але коли під час полювання Вейна випадково вбивають, він знову відчуває себе в безпеці. Доріан вирішує налагодити своє життя, але йому бракує сміливості зізнатися у власних злочинах. Портрет реагує на такий його намір та показує справжню причину раптового бажання покаятися - лицемірство. Розлючений, Доріан бере ніж, яким він вбив Безіла Холварда, та намагається знищити портрет. Слуги Доріана прибігають на раптовий гуркіт, що донісся із віддаленої кімнати маєтку. Коли вони заходять до кімнати, то бачать портрет, на якому зображений юний та вродливий Доріан. На підлозі лежить тіло їхнього хазяїна - старого чоловіка, страшенно зморщеного та потворного, із ножем встромленим у серце.
