У "Пісні про хліб і шовк" оспівується звичайна буденна праця людини, яка протиставляється воєнній славі. За довгу свою історію Китай пережив багато воєн як з сусідніми державами, так і всередині країни, тому в кожному з численних міст знайдуться чоловіки, яким доводилося воювати. Але людина не може жити одною війною, тому врешті решт настає мирний час, коли зброю перековують на знаряддя праці. Саме така покірна щоденна праця підтримує вогник життя у кожній людині, а країна не може існувати без своїх громадян.
Якою б звитяжною та славною не була війна, коли її страшний гул стихає, доводиться складати мечі та відбудовувати державу заново, приводити все до ладу. Війна - це радше перехідний період, який не може тривати вічно.
Ду Фу оспівує працю землероба та шовкопряда. Хліб - це символ життя в багатьох культурах. В якій би скруті не була людина, поки в неї є хліб, вона може вижити. Згадки про шовк у цьому вірші теж не випадкові, адже шовк - це основний товар, який упродовж багатьох років експортували з Китаю. Не дарма навіть найвідоміший торговий шлях з Китаю до Середземномор'я називається Шовковим Шляхом. Якщо в країні вирощують шовк, то вона ймовірно має куди його продавати. А це означає, з одного боку, економічний розвиток і, з іншого, мирні стосунки з іншими державами.
