Оповідач їде на підводі разом із контрабандистом. Йому неодмінно треба саме тої ночі перетнути кордон, але Семен-контрабандист попереджує, що це небезпечно. Він каже, що багатьох так вбивають, а йти через кордон удень - це те саме, що піти одразу прикордонникам у руки. Оповідач продовжує наполягати на своєму, мовляв "не всіх же вбивають. от і мене не вб'ють". Семен каже йому лягти у возі і накриває рядном, а тоді привозить до якоїсь повітки й каже там заховатися. У повітці оповідач зустрічає якусь панну із міста. Спершу вона лякається, але потім починає весело балакати із оповідачем і каже, що вже два дні тут сидить на соломі.
Приходить Семен і каже, що їм обом треба негайно йти геть, бо стражники розшукують якусь панночку й ось-ось прийдуть і до нього. Він дає їм якийсь селянський одяг, щоб перевдягнутися. Панночка враз стає дуже серйозною і просить у оповідача револьвер. На питання, чи вона вміє стріляти, відповідає, що принаймні себе застрелити зможе. Семен каже їм іти до лісу, де й знаходиться межа.
Оповідач та панночка йдуть разом полем серед жита, вдаючи із себе простих селян. Вони час від часу зупиняються перепочити або перечекати, як повз них проїжджає чиясь підвода. Панночка не хоче казати свого імені, але коли вони вже майже доходять до лісу, раптом просить написати листа і надіслати за адресою, якщо раптом її вб'ють. Вона кілька разів повторює адресу та своє послання: "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя".
У лісі Муся та оповідач поволі то біжуть, то повзуть, озираючись на кожен шурхіт. Вони прислухаються до шуму лісових мешканців, з острахом очікуючи розпізнати в них шум переслідувачів-прикордонників. Вони знову зупиняються, щоб відпочити. Оповідач відчуває раптовий сильний порив почуттів до панночки. Йому хочеться пригорнути її до себе, поцілувати. Муся питається, чи буде він її згадувати, якщо її вб'ють, і каже, що вона його неодмінно збереже у спогадах.
Вони продовжують йти лісом, без поняття, чи близько вони до своєї мети. Й от нарешті ліс закінчується - вони виходять на лощину із двома прикордонними стовпами. Оповідач каже, що тепер їм треба перебігти кордон, але ні в якому разі не можна озиратися чи зупинятися. Вони починають бігти і чують, як їм навздогін вигукують щось, лунають постріли.
Вже по той бік кордону супутники зупиняються і кидаються в обійми один одному, цілуються. Оповідач сповнений ніжних почуттів до панночки. Здається, що всього лише за один день знайомства він прикипів до неї душею. Але Муся пояснює йому, що зараз вони підуть різними шляхами і більше ніколи не побачать один одного. Вона каже, що той ні в якому випадку не повинен її шукати, а цей чарівний момент має залишитися у них в спогадах. "Щастя - момент". Вона не хоче псувати його пошлою буденністю. Оповідач розуміє, що вона має рацію, але навіть не в змозі щось їй відповісти. Вони цілуються на прощання. Панна йде далі своїм шляхом, а оповідач сидить посеред поля, оплакуючи в душі своє "осиротіле щастя". Він не знав, хто вона, і звідки, що з нею трапилося потім, але спогади про панночку залишилися з ним назавжди.
