Свіжішає вітрець, жарота відлягає,
Світильник золотий спада на Чатирдаг,
Розбився на скалки у нього на плечах
I гасне. Мандрівник спинився, поглядає.
Чорніє пасмо гір, дрімотна ніч у гаї,
Шепочуть, мов крізь сон, потоки у садах,
I квітів музика - солодкий ллється пах,
Що для ушей мовчить, до серця промовляє.
Мене вколисують пітьма і тишина,-
Аж от немовби вся гойднулася колиска:
То світлий метеор блакить перетина.
О ноче східна! Ти - неначе одаліска,
Що поцілунками зчаровує до сну
І раптом будить знов жадобу вогняну.
