(20 березня 1828 - 23 травня 1906)
Норвезький драматург і поет Генрік Ібсен вважається батьком сучасного театру. Його також називають батьком реалізму. Після Шекспіра Ібсен вважається другим найбільш впливовим та проникливим драматургом і поетом ХІХ століття. Ібсен народився 20 березня 1828 року в місті Шієн в Норвегії. Він був найстаршим з п'яти дітей у сім'ї багатого торговця. Вони мешкали в портовому містечку, яке було відоме своїми поставками деревини.
Батько Генріка, Кнуд Ібсен (1797-1877) був успішним підприємцем. Його мати, Маріхен Альтенбург (1799-1869) була донькою одного з найбагатших торговців Шієна. Коли Генріку Ібсену виповнилося вісім років, його батько збанкрутував і став алкоголіком. Ця подія дуже похитнула сім'ю Ібсенів. Дитинство Генріка було невеселим, що помітно в його працях, які багато в чому були зображенням його власного життя. Навіть у більшості своїх п'єс він називає персонажів іменами родичів чи знайомих, наприклад, у своїх сюрреалістичній драмі "Росмерсхольм" (1886).
Коли йому було 15 років, Ібсену довелося покинути школу. Він переїхав до Грімстаду, де працював помічником фармацевта. В цей час він вперше почав писати. Генрік працював в аптеці шість років, а у вільний час, який випадав не так вже й часто, він почав писати п'єси і малювати. У 1850 році Ібсен переїхав до Крістіанії (зараз Осло), щоб вступити до університету Крістіанії, але не зміг здати вступні іспити. Він покинув думки про навчання і повністю присвятив себе письменництву. Генрік завершив і опублікував свою першу віршовану драму, трагедію "Катіліна", з чим йому допоміг друг. Але на п'єсу не звернули особливої уваги - не було продано багато її копій, і п'єсу не прийняли для постановки у театрах. У 1851 році Ібсен влаштувався на роботу в національному театрі в Бергені. "Богатирський курган" була першою драмою, яку поставили на сцені. Упродовж наступних років він написав багато невдалих п'єс, але це не похитнуло його рішучість і бажання бути драматургом.
У 1858 році Ібсен повернувся до Крістіанії, щоб працювати виконавчим директором у місцевому норвезькому театрі. Пізніше того ж року він одружився з Сюзанною Торесен. У них була одна дитина, Сігурд Ібсен, який також став письменником, а також був успішним політиком. В той час сім'я Ібсенів жила у скруті. Розчарований життям в Норвегії, Ібсен поїхав до Італії у 1864 році й упродовж 27 років не повертався до Норвегії і свого рідного міста. У цьому самовільному вигнанні він написав драму "Бранд" (1865), яка здобула йому популярність і владнала фінансові проблеми. З цього часу Ібсен вже не мав шляху назад. Тепер він був визнаним драматургом. Одна з найкращих його п'єс "Пер Гюнт" (1867) стала особливо популярною в Італії. У 1868 році Ібсен поїхав до Німеччини. Там він написав свої соціальні та суперечливі п'єси "Стовпи суспільства", а згодом всесвітньо відомий "Ляльковий дім" (1879). Він знову поїхав до Риму, де написав "Привидів" (1881) та "Ворога народу". Драма "Привиди" зачіпає такі теми, як венеричні захворювання та інцест, що іще більше розхитало суперечливі думки суспільства про творчість Ібсена. Через кілька років він повернувся до Німеччини, де написав найбільш відому свою працю "Гедда Габлер" (1890). У цей час Генрік Ібсен здобув славу по всій Європі.
У 1891 році Генрік Ібсен повернувся до Норвегії уже визнаним, хоча й суперечливим, героєм світу літераторів. Перша драма, яку він написав після повернення, була "Будівельник Сольнес". Пізніші його п'єси стали чимось на кшталт розваги для туристів у Крістіанії. У 1899 році він написав "Коли ми, мертві, пробуджуємося", що стала його останньою п'єсою. У 1900 році він пережив кілька серцевих нападів. 23 травня 1906 року Генрік Ібсен помер.
