М і р з а
У прірву подивись - простерлось небо долі.
То море; серед хвиль, немовби Птах-гора,
Що грім убив його, перо біля пера
Розкинув снігове в широкому півколі
I білим островом розлігсь по синім полі.
Той острів - хмара то, її не прозира,
Як ночі, зір людський; а то зміяста гра
Стяги вогненної на хмари темнім чолі -
То блискавка. Стривай! Безодня у ногах,
Що має кінь її перелетіть, мов птах!
Скачу! Напохваті держи коня й остроги.
Як зникну - пильно стеж, чи серед скель отих
Ковпак мій промайне пучком пір'їн легких,
Дні - людині вже не знать ції дороги!
