(21 липня 1899 - 2 липня 1961)
Ернест Міллер Хемінгуей один з найвидатніших письменників і журналістів свого часу, народився 21 липня 1899 року в місті Оак-Парк, Чикаго, США. Він родом з простої сім'ї. Хемінгуей почав свій життєвий шлях, працюючи репортером в газеті "Канзас Сіті Стар", був волонтером медичного загону під час Першої світової війни, працював журналістом в Чикаго й врешті став всесвітньо відомим письменником. У 1954 році Хемінгуей став лауреатом Нобелівської премії за свій внесок у літературу.
Стиль Хемінгуея самобутній і мінімалістичний. Коли він писав оповідання, то знав, як з найменшого обсягу отримати найбільшу віддачу. Зі своєю щільно написаною прозою, він був майстерним оповідачем й блискучим письменником. Хемінгуей не любив емоційність. Він вважав, що вживати її у тексті легко і недоцільно.
Його перші книги "Три розповіді та десять поем" (1923), "У наш час" (1924) і "Весняні води" (1926), однак перший серйозний роман, який без сумніву приніс йому славу, був "І сонце сходить" (1926), який згодом визнали найкращою його роботою. Серед інших визначних творів "Смерть після полудня" (1932), "Зелені пагорби Африки" (1935) і "Мати і не мати" (1937).
Хоча Хемінгуей був успішним письменників, він ніколи не зрікався свого минулого. Він охоче ділився своїм життєвим досвідом. Хемінгуей згадував, як матір вбирала його як дівчинку, а також те, як його батько вчинив самогубство у 1928 році. Він використовував власний життєвий досвід для натхнення, коли писав багато з своїх книг. Коли США вступили в Першу світову війну, Ернест Хемінгуей став волонтером і працював у медичному загоні італійської армії. На першому ж чергуванні він відправився на місце вибуху, де його загону було доручено забрати вцілілих жінок-медиків. Він описує цей неприємний випадок у книзі "Смерть після полудня". Інша його книга "Прощавай, зброє!" (1929) написана під враженнями від роману з медсестрою під час його госпіталізації.
Після повернення з війни Хемінгуей працював репортером в американських і канадських газетах. Його відправили до Європи писати про події революції у Греції. У 1921 році він переїхав до Парижа, де працював над статтями для газети "Зірка Торонто".
У 1953 році отримав Пулітцерівську премію за повість "Старий і море". Цей твір також вплинув на присудження письменнику Нобелівської премії у 1954 році.
Хемінгуей переживав смерть кількох близьких друзів і страждав від депресії. Крім цього, він був серйозно поранений у двох авіакатастрофах, в які потрапив, поки був на сафарі в Африці. Хемінгуей страждав від своїх травм і депресії упродовж 1950-х років і до самої смерті. Причиною тяжкий депресій могло бути генетичне захворювання, як згодом здогадувалися лікарі. В останні роки свого життя кажуть, що він почав поводитися так само, як його батько незадовго перед тим, як накласти на себе руки. У 1961 Ернест Хемінгуей вчинив самогубство.
