Анна Ахматова. Довкола жовтий вечір ліг

Широк и желт вечерний свет,
Нежна апрельская прохлада.
Ты опоздал на много лет,
Но все-таки тебе я рада.

Сюда ко мне поближе сядь,
Гляди веселыми глазами:
Вот эта синяя тетрадь -
С моими детскими стихами.

Прости, что я жила скорбя
И солнцу радовалась мало.
Прости, прости, что за тебя
Я слишком многих принимала.

Олександр Пушкін. До А.П. Керн

Я мить чудову пам'ятаю,
Коли мені з'явилась ти,
Як осяйне видіння раю,
Як чистий геній красоти.

В сумній холодній безнадії,
В людській тривожній метушні
Звучав твій голос, наче мрії,
У снах з'являлась ти мені.

Йшли роки. Мрії чарівничі
Розвіяв вітер часу злий,
І я забув твоє обличчя,
Твій стан і голос ніжний твій.

У глушині важкій вигнання
Минали дні мого життя
Без божества і без кохання,
Без сліз, натхнення, без чуття.

Та знов душею воскресаю,
Моїм очам з'явилась ти,
Як осяйне видіння раю,
Як чистий геній красоти.

І серце б'ється знов огнисто,
В моїй душі воскресли знов
І божество, й натхнення чисте,
Й життя, і сльози, і любов.

Перекладач: В. Сосюра

Олександр Пушкін. До моря

Прощай, стихіє в вольній силі!
Останній раз тепер мені
Ти котиш півпрозорі хвилі,
Красою сяєш в далині.

Мов друга журні нарікання,
Мов клич його в прощальний час,
Твій дружній шум серед світання
Почув я тут в останній раз.

Душі моєї світла мріє!
Як часто берегом твоїм
Я тут ходив, носив надії
У серці тихім і сумнім.

Як я любив твої припливи,
Глухий твій шум, безодні глас,
І тишину в вечірній час,
І хвиль свавільних переливи!

Покірний парус на човні
Пливе, незайманий тобою,
У тихі ночі, в світлі дні.
Та враз ти зводишся з прибою,
І кораблі лежать на дні.

Хотів навіки я лишити
Докучні, сірі береги,
З тобою дихати і жити
І на хребтах твоїх носити
Жар поетичної снаги.

Ти ждало, кликало... Надію
Несла в журбі душа моя:
Хоч я любив тебе, як мрію,
Та на землі лишився я...

Навіщо жаль? Куди б я нині
Не йшов у ці тривожні дні,
Одне ім'я в твоїй пустині
На душу проситься мені.

На скелі є гробниця в славі,
Де взяв його холодний сон:
Там спогадання величаві,
Як загасав Наполеон.

Спочив у муці він шаленій,
І вслід за ним, як бурі шум,
Від нас відходить інший геній,
Володар інший наших дум.

Його оплакала свобода,
Віддав він світу свій вінець.
Шуми, клекоче хай негода:
Він був, о море, твій співець!

Твій образ вольний і широкий
Кипів у нім, як дух борні,
Він був, як ти, хмурний, глибокий,
Страшний в своїй самотині.

І світ спустів... Мені-бо всує
Куди б не виніс океан, -
Одна судьба в людей існує, -
Бо де добро - то там вартує
Чи то освіта, чи тиран.

Прощай же, море! Не забуду
Твою красу, твої дари,
І довго, довго чути буду
Твій шум у тихі вечори.

В ліси, в поля, в піски сипучі,
Тобою повний, понесу
Твої затоки й сині кручі,
І сонце, й тінь, і хвиль красу.

Весно, весно, без меж і без краю... Олександр Блок

Весно, весно, без меж і без краю,-
Владо мрій, що без краю зроста!
О життя! Пізнаю і приймаю!
Шлю привіт тобі дзвоном щита!

Вас приймаю, недолі погрози,
Ласко долі, - вітання й тобі!
В зачарованім царстві, де сльози,
В тайні сміху - не місце ганьбі!

Вас, безсонні за спірками ночі
І світання в фіранках вікна,-
Все приймаю, аби тільки очі
Дратувала, сп'яніла весна!

Сіл пустельні приймаю оселі,
Зруби міст, весь їх морок і бруд,
Піднебесні простори веселі
І пекельний невільницький труд!

Ось, розвіявши в вітрі шаленім
Коси-змії, ти мчиш, ніби птах,
З нерозгаданим божим іменням
На затиснутих зимних устах.

В цім спітканні ворожім не кволий,
Я ніколи не кину щита...
Ти плечей не відкриєш ніколи...
Влада мрії над еами зроста!..

І дивлюсь, ворожнечу зміряю,
Все - ненависть, прокльони, любов;
За тортури й погибель - я знаю -
Все приймаю!.. І знову! І знов!

Анна Ахматова. Дав мені юнь Ти сутужную...

Дал Ты мне молодость трудную.
Столько печали в пути.
Как же мне душу скудную
Богатой Тебе принести?
Долгую песню, льстивая,
О славе поет судьба.
Господи! я нерадивая,
Твоя скупая раба.
Ни розою, ни былинкою
Не буду в садах Отца.
Я дрожу над каждой соринкою,
Над каждым словом глупца.

Визначення поезії. Борис Пастернак

Це - загуслий заливистий свист,
Це - при березі лускіт льодинок.
Це - умерзлий у темряву лист,
Це - кількох солов'їв поєдинок.

Це - солодкий притихлий горох,
Це - усесвіту сльози в лопатках,
Це - з пюпітрів і флейт - Фігаро
Круто валиться градом на грядку.

Все, що ночі важливо знайти
У купальницькім плесі бездоннім.
І зорю до садка донести
На тремтячій вологій долоні.

Духота - наче дошка плеската.
Жар небесний - не вичаха.
Цим зіркам до лиця б реготати,
Але всесвіт - містина глуха.

Михайло Лермонтов. На дорогу йду я в самотині...

На дорогу йду я в самотині;
Крем'яна в тумані путь блищить:
Тихо. Бога слухає пустиня,
І зоря з зорею гомонить.

Небеса прекрасні та безкраї!
Спить земля в промінні голубім...
Чом же серце з боллю завмирає?
Жду чого? Жалію я за чим?

Мрією не тішусь я пустою,
Днів не жаль, що більш не розцвітуть.
Я жадаю волі та спокою!
Я б хотів забутись і заснуть!

Та не тим холодним сном могили...
Я б навік заснути так хотів,
Щоб живі дрімали в серці сили,
Щоб у грудях віддих тріпотів;

Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене
Про кохання ніжний спів лунав,
Наді мною темний дуб зелений
Щоб схилявся й листям розмовляв.

Михайло Лермонтов. І нудно, і сумно...

І нудно, і сумно! — і нікому руку подать,
Як горе у душу прилине... Бажання!..
Чи варто даремно і вічно бажать?..
А роки минають — найкращі хвилини!
Кохати... кого ж бо? На час, годину — дарма,
Кохання ж навік — неможливе...
Чи в себе заглянеш? — минулого й сліду нема:
І радість, і мука, і все це мінливе!
Що пристрасті? — Скоро вогонь їх солодких недуг
При слові розсудку згасає,
Й життя — як поглянеш на нього уважно навкруг —
Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!

Олександр Блок. Незнайома

По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.

Вдали над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.

Борис Пастернак. Зимова ніч

Мело, мело по всей земле
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.

Олександр Блок. Скіфи

Мильоны - вас. Нас - тьмы, и тьмы, и тьмы.
Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, скифы - мы! Да, азиаты - мы,
С раскосыми и жадными очами!

Для вас - века, для нас - единый час.
Мы, как послушные холопы,
Держали щит меж двух враждебных рас
Монголов и Европы!