Вістен Гью Оден. "Куди ж ти, куди?.."

- Куди ж ти, куди? - каже вершнику віршник. -
Ущелина челюсті щирить, мов піч!
Де ступиш ногою - потонеш у гною,
Могила поглине, понівечить ніч.

- А знаєш, - плете полохкий палахкому, -
Тумани затлумлять твій шлях до мети,
І погляд твій пильний чи бачить там спальню,
Де пасткою пустка враз пискне: "Лети!"?

- Ти бачиш он птаха? - жах зуху на вухо
Шепоче. - Шурхоче чорнюще в гіллі!
Слідком щось слідкує, ступає, стовпіє!
Ти згинеш - он пляма горить на чолі...

- Вшивайся! - сказав тому віршнику вершник.
- А дзусь! - палахкий полохкому сказав.
- Тебе вони стежать, - відрізав зух жаху
І геть поскакав, од них поскакав.

Вістен Гью Оден. В музеї образотворчого мистецтва

На стражданнях людських зналися добре вони,
Старі ті майстри. Розрізняли вони безпомильно,
Як людині болить - хоча обік неї тим часом
Другий хтось їсть при вікні, чи блукає смутний...
І поки древні діди шанобливо чекають
Народження Божого - в рамцях їхніх картин
Є завше діти поруч, вони не ждуть, а гасають
На ковзанах по замерзлому ставі весело й вільно.
Пам'ятали мистці -
Поки жахливі діються муки,
Десь у куточку, при якомусь там путівці
Собаки живуть собачим життям, повсідалися круки
Й кобила катова треться спокійно об тин.
Наприклад, в "Ікарі" Брейгеля - як всі відводять очі
Далі від лиха. Ратай за плугом не хоче
Крику про поміч почути, його не стривожив сплеск
І, очевидно, нітрохи не схвилювало,
Що білі ноги чиїсь ідуть під зелену воду;
А вишуканий корабель, з якого всю ту пригоду
Видно чудово - хлопчик же впав з небес! -
Мав, певно, власну мету - ну й плив до неї помалу.