Різьблю свій сон... От ніби вчора ми
Зійшлись,— і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.
Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.
У завивалі мрійнотканому
Дрімала синя далечинь,—
І от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.
Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.
Ви йшли, як сон, як міф укоханий,
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас — мій дух сполоханий,
Рум’яне сяйво і блакить.
Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали,
Коли величною інфантою
Ви поуз мене перейшли.
Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей,—
І я схилився упокорено,
Діткнутий лезом двох мечей.
Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла...
А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.
1907 - 1922
вівторок, 23 грудня 2014 р.
Любіть Україну. Володимир Сосюра
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
1944
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
1944
понеділок, 22 грудня 2014 р.
"Молюсь і вірю. Вітер грає..." Максим Рильський
Молюсь і вірю. Вітер грає
І п'яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б'ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Клянусь тобі, веселий світе,
Клянусь тобі, моє дитя,
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.
І п'яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б'ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Клянусь тобі, веселий світе,
Клянусь тобі, моє дитя,
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.
Максим Гримач. Марко Вовчок (скорочено)
Коли Україна була розділена між Польщею та Московщиною, але кордони ще не так пильно охоронялися, деякі люди часто перевозили Дніпром на продаж різне добро, не сплачуючи мита.
На хуторі над Дніпром навпроти Черкас мешкав Максим Гримач, який таємно допомагав контрабандистам - вночі зустрічав човни та ховав крам до печери. Максим Гримач жив дуже заможно, був вродливий і веселий. Люди любили його за хорошу вдачу, та й він в свою чергу завжди був готовий прийти на допомогу й захистити скривджених. Максим був удівцем і мав двох дочок: старшу Катрю та молодшу Тетяну. Батько дбав про те, щоб доньки його жили у достатку.
Катря вже була дорослою, тому дуже часто до неї приходили свататися парубки. Але дівчина кохала молодого козака Семена, який часто привозив човном з товаром і був у наймах в якогось пана. Катря всім відмовляла, й от одного разу батько запитався її, чому вона перебирає женихами. Максим сказав, що розуміє почуття доньки, але не хоче, щоб вона йшла за бурлаку, а лише за вільного козака. Катря ж відповіла, що вже чекає на свого вільного жениха, самого собі пана - Семену залишається ще рік працювати на свого пана, а тоді він купить собі хутір і вже тоді й сватів пришле. Закоханим треба лише дочекатися весни.
Настає весна. Катря чекає повернення коханого, тим часом готуючи собі посаг: вишиває шовком сорочки та рушники. Але Семен ніяк не повертається. Одного разу до Максима приплив козак і розповів про страшну бурю Дніпрі, в якій загинуло кілька козаків. Катря в цей час стояла в садку за вербою і чула всю розмову. Вона зрозуміла, що трапилося, і сказала батькові, що от він і дочекався собі вільного зятя.
Катря дуже сумує - ніхто не може її розважити. Вона сидить у садку і плете віночок з маків та барвінку. Коли до неї приходить сестра Тетяна, здається, що дівчина трохи розвеселилася. Того вечора вона розмовляє з батьком, але за себе нічого не говорить. Вночі дівчина гарно вбирається і виходить до садка, де на вербі висить її маковий віночок. Катря вдягає вінок на голову й дивиться на місяць, згадуючи коханого, а тоді кидається у річку. Наступного ранку її всюди шукають, але знаходять лише віночок, який плаває на поверхні води.
Максим дуже тужить за донькою і п'ять років навіть не виходить з двору. Тим часом підростає Тетяна. Її сватає хороший і заможний юнак. Батько влаштовує для доньки неймовірно пишне весілля, гості гуляють цілий тиждень. Але коли молодята та гості йдуть з хати, Максим знову згадує та оплакує свою старшу доньку, вважаючи, що це він занапастив її молодість.
На хуторі над Дніпром навпроти Черкас мешкав Максим Гримач, який таємно допомагав контрабандистам - вночі зустрічав човни та ховав крам до печери. Максим Гримач жив дуже заможно, був вродливий і веселий. Люди любили його за хорошу вдачу, та й він в свою чергу завжди був готовий прийти на допомогу й захистити скривджених. Максим був удівцем і мав двох дочок: старшу Катрю та молодшу Тетяну. Батько дбав про те, щоб доньки його жили у достатку.
Катря вже була дорослою, тому дуже часто до неї приходили свататися парубки. Але дівчина кохала молодого козака Семена, який часто привозив човном з товаром і був у наймах в якогось пана. Катря всім відмовляла, й от одного разу батько запитався її, чому вона перебирає женихами. Максим сказав, що розуміє почуття доньки, але не хоче, щоб вона йшла за бурлаку, а лише за вільного козака. Катря ж відповіла, що вже чекає на свого вільного жениха, самого собі пана - Семену залишається ще рік працювати на свого пана, а тоді він купить собі хутір і вже тоді й сватів пришле. Закоханим треба лише дочекатися весни.
Настає весна. Катря чекає повернення коханого, тим часом готуючи собі посаг: вишиває шовком сорочки та рушники. Але Семен ніяк не повертається. Одного разу до Максима приплив козак і розповів про страшну бурю Дніпрі, в якій загинуло кілька козаків. Катря в цей час стояла в садку за вербою і чула всю розмову. Вона зрозуміла, що трапилося, і сказала батькові, що от він і дочекався собі вільного зятя.
Катря дуже сумує - ніхто не може її розважити. Вона сидить у садку і плете віночок з маків та барвінку. Коли до неї приходить сестра Тетяна, здається, що дівчина трохи розвеселилася. Того вечора вона розмовляє з батьком, але за себе нічого не говорить. Вночі дівчина гарно вбирається і виходить до садка, де на вербі висить її маковий віночок. Катря вдягає вінок на голову й дивиться на місяць, згадуючи коханого, а тоді кидається у річку. Наступного ранку її всюди шукають, але знаходять лише віночок, який плаває на поверхні води.
Максим дуже тужить за донькою і п'ять років навіть не виходить з двору. Тим часом підростає Тетяна. Її сватає хороший і заможний юнак. Батько влаштовує для доньки неймовірно пишне весілля, гості гуляють цілий тиждень. Але коли молодята та гості йдуть з хати, Максим знову згадує та оплакує свою старшу доньку, вважаючи, що це він занапастив її молодість.
Чари ночі. Олександр Олесь
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"
1904
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"
1904
пʼятницю, 19 грудня 2014 р.
Страшні слова, коли вони мовчать. Ліна Костенко
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Момент (із оповідань тюремної Шехерезади). Володимир Винниченко (скорочено)
Оповідач їде на підводі разом із контрабандистом. Йому неодмінно треба саме тої ночі перетнути кордон, але Семен-контрабандист попереджує, що це небезпечно. Він каже, що багатьох так вбивають, а йти через кордон удень - це те саме, що піти одразу прикордонникам у руки. Оповідач продовжує наполягати на своєму, мовляв "не всіх же вбивають. от і мене не вб'ють". Семен каже йому лягти у возі і накриває рядном, а тоді привозить до якоїсь повітки й каже там заховатися. У повітці оповідач зустрічає якусь панну із міста. Спершу вона лякається, але потім починає весело балакати із оповідачем і каже, що вже два дні тут сидить на соломі.
Приходить Семен і каже, що їм обом треба негайно йти геть, бо стражники розшукують якусь панночку й ось-ось прийдуть і до нього. Він дає їм якийсь селянський одяг, щоб перевдягнутися. Панночка враз стає дуже серйозною і просить у оповідача револьвер. На питання, чи вона вміє стріляти, відповідає, що принаймні себе застрелити зможе. Семен каже їм іти до лісу, де й знаходиться межа.
Оповідач та панночка йдуть разом полем серед жита, вдаючи із себе простих селян. Вони час від часу зупиняються перепочити або перечекати, як повз них проїжджає чиясь підвода. Панночка не хоче казати свого імені, але коли вони вже майже доходять до лісу, раптом просить написати листа і надіслати за адресою, якщо раптом її вб'ють. Вона кілька разів повторює адресу та своє послання: "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя".
У лісі Муся та оповідач поволі то біжуть, то повзуть, озираючись на кожен шурхіт. Вони прислухаються до шуму лісових мешканців, з острахом очікуючи розпізнати в них шум переслідувачів-прикордонників. Вони знову зупиняються, щоб відпочити. Оповідач відчуває раптовий сильний порив почуттів до панночки. Йому хочеться пригорнути її до себе, поцілувати. Муся питається, чи буде він її згадувати, якщо її вб'ють, і каже, що вона його неодмінно збереже у спогадах.
Вони продовжують йти лісом, без поняття, чи близько вони до своєї мети. Й от нарешті ліс закінчується - вони виходять на лощину із двома прикордонними стовпами. Оповідач каже, що тепер їм треба перебігти кордон, але ні в якому разі не можна озиратися чи зупинятися. Вони починають бігти і чують, як їм навздогін вигукують щось, лунають постріли.
Вже по той бік кордону супутники зупиняються і кидаються в обійми один одному, цілуються. Оповідач сповнений ніжних почуттів до панночки. Здається, що всього лише за один день знайомства він прикипів до неї душею. Але Муся пояснює йому, що зараз вони підуть різними шляхами і більше ніколи не побачать один одного. Вона каже, що той ні в якому випадку не повинен її шукати, а цей чарівний момент має залишитися у них в спогадах. "Щастя - момент". Вона не хоче псувати його пошлою буденністю. Оповідач розуміє, що вона має рацію, але навіть не в змозі щось їй відповісти. Вони цілуються на прощання. Панна йде далі своїм шляхом, а оповідач сидить посеред поля, оплакуючи в душі своє "осиротіле щастя". Він не знав, хто вона, і звідки, що з нею трапилося потім, але спогади про панночку залишилися з ним назавжди.
Приходить Семен і каже, що їм обом треба негайно йти геть, бо стражники розшукують якусь панночку й ось-ось прийдуть і до нього. Він дає їм якийсь селянський одяг, щоб перевдягнутися. Панночка враз стає дуже серйозною і просить у оповідача револьвер. На питання, чи вона вміє стріляти, відповідає, що принаймні себе застрелити зможе. Семен каже їм іти до лісу, де й знаходиться межа.
Оповідач та панночка йдуть разом полем серед жита, вдаючи із себе простих селян. Вони час від часу зупиняються перепочити або перечекати, як повз них проїжджає чиясь підвода. Панночка не хоче казати свого імені, але коли вони вже майже доходять до лісу, раптом просить написати листа і надіслати за адресою, якщо раптом її вб'ють. Вона кілька разів повторює адресу та своє послання: "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя".
У лісі Муся та оповідач поволі то біжуть, то повзуть, озираючись на кожен шурхіт. Вони прислухаються до шуму лісових мешканців, з острахом очікуючи розпізнати в них шум переслідувачів-прикордонників. Вони знову зупиняються, щоб відпочити. Оповідач відчуває раптовий сильний порив почуттів до панночки. Йому хочеться пригорнути її до себе, поцілувати. Муся питається, чи буде він її згадувати, якщо її вб'ють, і каже, що вона його неодмінно збереже у спогадах.
Вони продовжують йти лісом, без поняття, чи близько вони до своєї мети. Й от нарешті ліс закінчується - вони виходять на лощину із двома прикордонними стовпами. Оповідач каже, що тепер їм треба перебігти кордон, але ні в якому разі не можна озиратися чи зупинятися. Вони починають бігти і чують, як їм навздогін вигукують щось, лунають постріли.
Вже по той бік кордону супутники зупиняються і кидаються в обійми один одному, цілуються. Оповідач сповнений ніжних почуттів до панночки. Здається, що всього лише за один день знайомства він прикипів до неї душею. Але Муся пояснює йому, що зараз вони підуть різними шляхами і більше ніколи не побачать один одного. Вона каже, що той ні в якому випадку не повинен її шукати, а цей чарівний момент має залишитися у них в спогадах. "Щастя - момент". Вона не хоче псувати його пошлою буденністю. Оповідач розуміє, що вона має рацію, але навіть не в змозі щось їй відповісти. Вони цілуються на прощання. Панна йде далі своїм шляхом, а оповідач сидить посеред поля, оплакуючи в душі своє "осиротіле щастя". Він не знав, хто вона, і звідки, що з нею трапилося потім, але спогади про панночку залишилися з ним назавжди.
Блакитна панна. Микола Вороний
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона - Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля -
Вся земля
Їй виспівує: "Осанна!"
А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В'ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.
1912
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона - Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля -
Вся земля
Їй виспівує: "Осанна!"
А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В'ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.
1912
четвер, 18 грудня 2014 р.
Анна Ахматова. Дав мені юнь Ти сутужную...
Дал Ты мне молодость трудную.
Столько печали в пути.
Как же мне душу скудную
Богатой Тебе принести?
Долгую песню, льстивая,
О славе поет судьба.
Господи! я нерадивая,
Твоя скупая раба.
Ни розою, ни былинкою
Не буду в садах Отца.
Я дрожу над каждой соринкою,
Над каждым словом глупца.
Столько печали в пути.
Как же мне душу скудную
Богатой Тебе принести?
Долгую песню, льстивая,
О славе поет судьба.
Господи! я нерадивая,
Твоя скупая раба.
Ни розою, ни былинкою
Не буду в садах Отца.
Я дрожу над каждой соринкою,
Над каждым словом глупца.
Гійом Аполлінер. Міст Мірабо
Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Рука в руці постiймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Минають дні години і хвилини
Мине любов
I знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Перекладач: Микола Лукаш
( читати аналіз вірша )
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Рука в руці постiймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Минають дні години і хвилини
Мине любов
I знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Перекладач: Микола Лукаш
( читати аналіз вірша )
Різдво. Богдан-Ігор Антонич
Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.
1934
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.
1934
Балада про соняшник. Іван Драч
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
- Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
- Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Енеїда. Вергілій (скорочено)
Середземним морем Еней та його товариші троянці втікають зі свого рідного міста Трої, яке знищили греки. Вони відправляються до Італії, де згідно із пророцтвом Еней має заснувати Рим. Коли вони вже наближаються до своєї цілі, лютий шторм відкидає їхній корабель з курсу, і троянці опиняються в Карфагені. Їх зустрічає Дідона, засновниця та цариця Карфагену. Еней розповідає їй про свою тривалу та нелегку мандрівку.
Еней розповідає про розграбування Трої, та те, яким закінчилася Троянська війна після десяти років грецької облоги. Троянці прийняли в подарунок від греків дерев'яного коня, всередині якого заховалося кілька грецьких воїнів. Цей обман і став вирішальним кроком у ході війни. Еней розповідає, як він втікав із палаючого міста разом зі своїм батьком Анхізом, сином Асканієм та богами вогню, які були символом загиблого міста. Впевнений, що боги приготували для нього славне майбутнє в Італії, Еней відплив із флотом, забравши із собою вцілілих громадян Трої. Еней розповідає про випробування, з якими вони стикнулися на своєму шляху. Двічі вони вже намагалися побудувати нове місто, але через погані прикмети їм доводилося відмовитися від задуму. Гарпії, істоти, які є напів-жінками, напів-птахами, прокляли троянців. Врешті, після того як помер Анхіз, а сам флот ледь не згинув у жахливій бурі, вони прибули до Карфагена.
середу, 17 грудня 2014 р.
Гійом Аполлінер. Творчість
Поезія
1911 - Бестіарій, або Кортеж Орфея (фр. Le bestiaire ou le cortège d’Orphée)
1913 - Алкоголі. Вірші 1898–1913 pp. (фр. Alcools)
1917 - Життя в любові (фр. Vitam impendere amori')
1918 - Каліграми. Вірші Миру та Війни 1913–1916 рр. (фр. Calligrammes, poèmes de la paix et de la guerre 1913-1916; опубліковано невдовзі після смерті автора)
1925 - ... (фр. Il y a...)
1927 - ... (фр. Julie ou la rose)
1947 - Тінь моєї любові (фр. Ombre de mon amour, вірші до Луїзи де Коліньї-Шатійон)
1949 - Таємні вірші до Мадлен (фр. Poèmes secrets à Madeleine)
1952 - Меланхолійний наглядач (фр. Le Guetteur mélancolique)
1955 - Вірші до Лу (фр. Poèmes à Lou)
1985 - Продаж (фр. Soldes)
2006 - ... (фр. Et moi aussi je suis peintre, альбом малюнків для Каліграм, з приватної колекції)
Проза
1900 - ... (фр. Mirely ou le Petit Trou pas cher)
... - "Що ти робиш?" (фр. "Que faire?")
1907 - Одинадцять тисяч різок (фр. Les Onze Mille Verges ou les amours d'un hospodar)
1909 - Гниючий чарівник (фр. L'enchanteur pourrissant)
1910 - Єресіарх і компанія (фр. L'Hérèsiarque et Cie)
1911 - Подвиги молодого Дон Жуана (фр. Les exploits d’un jeune Don Juan)
1914 - Рим під владою Борджії (фр. La Rome des Borgia)
1914 - Кінець Вавилона (фр. La Fin de Babylone - L'Histoire romanesque 1/3)
1915 - Три Дон Жуана (фр. Les Trois Don Juan - L'Histoire romanesque 2/3)
1916 - Убивство поета (фр. Le poète assassiné)
1920 - Сидяча жінка (фр. La femme assise)
1928 - Штифти (фр. Les Épingles)
П'єси
1917 - Соски Тіресея (фр. Les Mamelles de Tirésias)
1917 - ... (фр. La Bréhatine, кіносценарій, в співавторстві з Андре Біллі)
1918 - містерія-буф "Барви часу" (фр. Couleurs du temps)
1952 (публ.) - Казанова (фр. Casanova)
Публіцистика
1909 - Поезія символістів (фр. Poésie symboliste)
1910 - Італійський театр (фр. Le Théâtre Italien, ілюстрована енциклопедія)
10 червня - 3 липня 1911 - Передмова. 8-ий щорічний каталог художньої виставки Незалежних художників. Брюссельський музей сучасного мистецтва (фр. Preface, Catalogue of 8th Salon annuel du Cercle d'art Les Indépendants, Musée moderne de Bruxelles)
1911-1918 - Епізоди з життя. Хроніка Меркюр де Франс (фр. La Vie anecdotique, Chroniques dans Le Mercure de France)
1912 - Сторінки історії, хроніка великих століть Франції (фр. Pages d'histoire, chronique des grands siècles de France)
1913 - Міркування про мистецтво. Художники-кубісти (фр. Méditations esthétiques. Les peintres cubistes)
1913 - Сучасний живопис (фр. La Peinture moderne)
1913 - Футуристична антитрадиція (фр. L'Antitradition futuriste, manifeste synthèse)
27 травня 1914 - ... (фр. Jean Metzinger à la Galerie Weill, Chroniques d'art de Guillaume Apollinaire, L'Intransigeant, Paris Journal)
1915 - ... (фр. Case d'Armons)
1918 - Новий дух і поети (фр. L'esprit nouveau et les poètes)
1918 - ... (фр. Le Flâneur des Deux Rives, хроніки)
1911 - Бестіарій, або Кортеж Орфея (фр. Le bestiaire ou le cortège d’Orphée)
1913 - Алкоголі. Вірші 1898–1913 pp. (фр. Alcools)
1917 - Життя в любові (фр. Vitam impendere amori')
1918 - Каліграми. Вірші Миру та Війни 1913–1916 рр. (фр. Calligrammes, poèmes de la paix et de la guerre 1913-1916; опубліковано невдовзі після смерті автора)
1925 - ... (фр. Il y a...)
1927 - ... (фр. Julie ou la rose)
1947 - Тінь моєї любові (фр. Ombre de mon amour, вірші до Луїзи де Коліньї-Шатійон)
1949 - Таємні вірші до Мадлен (фр. Poèmes secrets à Madeleine)
1952 - Меланхолійний наглядач (фр. Le Guetteur mélancolique)
1955 - Вірші до Лу (фр. Poèmes à Lou)
1985 - Продаж (фр. Soldes)
2006 - ... (фр. Et moi aussi je suis peintre, альбом малюнків для Каліграм, з приватної колекції)
Проза
1900 - ... (фр. Mirely ou le Petit Trou pas cher)
... - "Що ти робиш?" (фр. "Que faire?")
1907 - Одинадцять тисяч різок (фр. Les Onze Mille Verges ou les amours d'un hospodar)
1909 - Гниючий чарівник (фр. L'enchanteur pourrissant)
1910 - Єресіарх і компанія (фр. L'Hérèsiarque et Cie)
1911 - Подвиги молодого Дон Жуана (фр. Les exploits d’un jeune Don Juan)
1914 - Рим під владою Борджії (фр. La Rome des Borgia)
1914 - Кінець Вавилона (фр. La Fin de Babylone - L'Histoire romanesque 1/3)
1915 - Три Дон Жуана (фр. Les Trois Don Juan - L'Histoire romanesque 2/3)
1916 - Убивство поета (фр. Le poète assassiné)
1920 - Сидяча жінка (фр. La femme assise)
1928 - Штифти (фр. Les Épingles)
П'єси
1917 - Соски Тіресея (фр. Les Mamelles de Tirésias)
1917 - ... (фр. La Bréhatine, кіносценарій, в співавторстві з Андре Біллі)
1918 - містерія-буф "Барви часу" (фр. Couleurs du temps)
1952 (публ.) - Казанова (фр. Casanova)
Публіцистика
1909 - Поезія символістів (фр. Poésie symboliste)
1910 - Італійський театр (фр. Le Théâtre Italien, ілюстрована енциклопедія)
10 червня - 3 липня 1911 - Передмова. 8-ий щорічний каталог художньої виставки Незалежних художників. Брюссельський музей сучасного мистецтва (фр. Preface, Catalogue of 8th Salon annuel du Cercle d'art Les Indépendants, Musée moderne de Bruxelles)
1911-1918 - Епізоди з життя. Хроніка Меркюр де Франс (фр. La Vie anecdotique, Chroniques dans Le Mercure de France)
1912 - Сторінки історії, хроніка великих століть Франції (фр. Pages d'histoire, chronique des grands siècles de France)
1913 - Міркування про мистецтво. Художники-кубісти (фр. Méditations esthétiques. Les peintres cubistes)
1913 - Сучасний живопис (фр. La Peinture moderne)
1913 - Футуристична антитрадиція (фр. L'Antitradition futuriste, manifeste synthèse)
27 травня 1914 - ... (фр. Jean Metzinger à la Galerie Weill, Chroniques d'art de Guillaume Apollinaire, L'Intransigeant, Paris Journal)
1915 - ... (фр. Case d'Armons)
1918 - Новий дух і поети (фр. L'esprit nouveau et les poètes)
1918 - ... (фр. Le Flâneur des Deux Rives, хроніки)
понеділок, 15 грудня 2014 р.
Богдан-Ігор Антонич. Творчість
Поетичні твори
1931 - Привітання життя (книжка поезій, Львів)
1932 - ... Велика гармонія (збірка друкувалась 1932-33 рр. у періодиці; повністю надрукована 1967 р.)
1934 - Три перстені (поеми й лірика, Львів)
1936 - Книга Лева (Львів)
1938 - Зелена Євангелія (посмертне видання, Львів)
1938 - Ротації (посмертне видання, Львів)
Низка поезій поза збірками;
Лібрето до опери «Довбуш» (у двох редакціях)
Поетичні переклади (Ашіль Мільєн, Владислав Белза, Ярослав Врхліцький, Густав Фальке, Райнер Марія Рільке)
Проза
роман "На другому березі" (незакінчений)
сатиричний гротеск "Політик"
новела "Три мандоліни"
Окремі твори у фрагментах
Літературно-критичні статті
Національне мистецтво
Між змістом і формою
Становище поета
Як розуміти поезію
Сто червінців божевілля
1931 - Привітання життя (книжка поезій, Львів)
1932 - ... Велика гармонія (збірка друкувалась 1932-33 рр. у періодиці; повністю надрукована 1967 р.)
1934 - Три перстені (поеми й лірика, Львів)
1936 - Книга Лева (Львів)
1938 - Зелена Євангелія (посмертне видання, Львів)
1938 - Ротації (посмертне видання, Львів)
Низка поезій поза збірками;
Лібрето до опери «Довбуш» (у двох редакціях)
Поетичні переклади (Ашіль Мільєн, Владислав Белза, Ярослав Врхліцький, Густав Фальке, Райнер Марія Рільке)
Проза
роман "На другому березі" (незакінчений)
сатиричний гротеск "Політик"
новела "Три мандоліни"
Окремі твори у фрагментах
Літературно-критичні статті
Національне мистецтво
Між змістом і формою
Становище поета
Як розуміти поезію
Сто червінців божевілля
неділю, 14 грудня 2014 р.
Аналіз вірша Гійома Аполлінера. Міст Мірабо
Один із найвідоміших віршів видатного французького поета Гійома Аполлінера "Міст Мірабо" був написаний у 1912 році та увійшов до збірки поезій "Алкоголі. Вірші 1898 - 1913".
Поет присвятив цей вірш своїй коханій Марі Лорансен. Їхні почуття минули і сум розлуки Гійом вилив у поетичні рядки.
Мінливість людського життя та почуттів він порівнює із мінливістю річки Сени. З плином часу змінюється все - людські стосунки, хід життя, так само і вода, що пропливає під мостом Мірабо. Аполлінер пише:
"Любов мине
і знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине"
Поет присвятив цей вірш своїй коханій Марі Лорансен. Їхні почуття минули і сум розлуки Гійом вилив у поетичні рядки.
Мінливість людського життя та почуттів він порівнює із мінливістю річки Сени. З плином часу змінюється все - людські стосунки, хід життя, так само і вода, що пропливає під мостом Мірабо. Аполлінер пише:
"Любов мине
і знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине"
четвер, 11 грудня 2014 р.
Франц Кафка. Творчість
Романи
1925 - Процес (англ. The Trial / нім. Der Prozeß)
1926 - Замок (англ. The Castle / нім. Das Schloß)
1927 - Америка (англ. America / нім. Amerika)
Новели і мала проза
1913 - Вирок (англ. The Judgement / нім. Das Urteil)
1913 - Споглядання (англ. Contemplation або Meditation / нім. Betrachtung)
1914 - У виправній колонії (англ. In the Penal Colony / нім. In der Strafkolonie)
1915 - Перевтілення (англ. The Metamorphosis / нім. Die Verwandlung)
1916 - Сільський доктор (англ. A Country Doctor / нім. Ein Landarzt)
1919 - Звіт для академії (англ. A Report to an Academy / нім. Ein Bericht für eine Akademie)
1923 - Нора (англ. The Burrow / нім. Der Bau)
1924 - Співачка Жозефіна, або мишачий народ (англ. Josepine the Singer, or the Mouse Folk / нім. Josephine, die Sängerin, oder Das Volk der Mäuse)
1924 - Голодар (англ. A Hunger Artist / нім. Ein Hungerkünstler)
1931 - Шкільний вчитель (англ. The Village Schoolmaster або The Giant Mole / нім. Der Dorfschullehrer або Der Riesenmaulwurf)
1933 - Як будувалася китайська стіна (англ. The Great Wall of China / нім. Beim Bau der chinesischen Mauer)
1933 - Дослідження одного собаки (англ. Investigations of a Dog / нім. Forschungen eines Hundes)
1933 - Перед законом (англ. Before the Law / нім. Vor dem Gesetz)
1933 - Брюмфельд, старий холостяк (англ. Blumfield, an Elderly Bachelor / нім. Blumfeld, ein älterer Junggeselle)
1936 - Опис однієї боротьби (англ. Description of a Struggle / нім. Beschreibung eines Kampfes)
1948 - Щоденники (англ. Franz Kafka's Diaries / нім. Tagebücher)
1952 - Листи до Мілени (англ. Letters to Milena / нім. Briefe an Milena)
1959 - Листи друзям, сім'ї та редакторам (англ. Letters to Friends, Family and Editors / нім. Briefe 1902–1924)
1967 - Листи до Феліції (англ. Letters to Felice / нім. Briefe an Felice)
1974 - Листи до Отли та сім'ї (англ. Letters to Ottla and the Family / нім. Briefe an Ottla und die Familie)
1925 - Процес (англ. The Trial / нім. Der Prozeß)
1926 - Замок (англ. The Castle / нім. Das Schloß)
1927 - Америка (англ. America / нім. Amerika)
Новели і мала проза
1913 - Вирок (англ. The Judgement / нім. Das Urteil)
1913 - Споглядання (англ. Contemplation або Meditation / нім. Betrachtung)
1914 - У виправній колонії (англ. In the Penal Colony / нім. In der Strafkolonie)
1915 - Перевтілення (англ. The Metamorphosis / нім. Die Verwandlung)
1916 - Сільський доктор (англ. A Country Doctor / нім. Ein Landarzt)
1919 - Звіт для академії (англ. A Report to an Academy / нім. Ein Bericht für eine Akademie)
1923 - Нора (англ. The Burrow / нім. Der Bau)
1924 - Співачка Жозефіна, або мишачий народ (англ. Josepine the Singer, or the Mouse Folk / нім. Josephine, die Sängerin, oder Das Volk der Mäuse)
1924 - Голодар (англ. A Hunger Artist / нім. Ein Hungerkünstler)
1931 - Шкільний вчитель (англ. The Village Schoolmaster або The Giant Mole / нім. Der Dorfschullehrer або Der Riesenmaulwurf)
1933 - Як будувалася китайська стіна (англ. The Great Wall of China / нім. Beim Bau der chinesischen Mauer)
1933 - Дослідження одного собаки (англ. Investigations of a Dog / нім. Forschungen eines Hundes)
1933 - Перед законом (англ. Before the Law / нім. Vor dem Gesetz)
1933 - Брюмфельд, старий холостяк (англ. Blumfield, an Elderly Bachelor / нім. Blumfeld, ein älterer Junggeselle)
1936 - Опис однієї боротьби (англ. Description of a Struggle / нім. Beschreibung eines Kampfes)
1948 - Щоденники (англ. Franz Kafka's Diaries / нім. Tagebücher)
1952 - Листи до Мілени (англ. Letters to Milena / нім. Briefe an Milena)
1959 - Листи друзям, сім'ї та редакторам (англ. Letters to Friends, Family and Editors / нім. Briefe 1902–1924)
1967 - Листи до Феліції (англ. Letters to Felice / нім. Briefe an Felice)
1974 - Листи до Отли та сім'ї (англ. Letters to Ottla and the Family / нім. Briefe an Ottla und die Familie)
пʼятницю, 5 грудня 2014 р.
Вільям Шекспір. Творчість
Трагедії
Тіт Андронік (1591–1592, англ. Titus Andronicus)
Ромео та Джульєта (1594-1595, англ. Romeo and Juliet)
Юлій Цезар (1599-1600, англ. Julius Caesar)
Гамлет (1600–1601, англ. Hamlet)
Троїл і Крессіда (1601-1602, англ. Troilus and Cressida)
Отелло (1604–1605, англ. Othello)
Король Лір (1605–1606, англ. King Lear)
Макбет (1605-1606, англ. Macbeth)
Тімон Афінський (1605–1608, англ. Timon of Athens)
Антоній і Клеопатра (1606-1607, англ. Antony and Cleopatra)
Коріолан (1606-1608, англ. Coriolanus)
Комедії
Комедія помилок (1592-1593, англ. The Comedy of Errors)
Приборкання норовливої (1593-1594, англ. The Taming of the Shrew)
Марні зусилля кохання (1594-1595, англ. Love's Labour's Lost)
Два веронці (1594-1595, англ. The Two Gentlemen of Verona)
Сон літньої ночі (1595-1596, англ. A Midsummer Night's Dream)
Венеціанський купець (1596-1597, англ. The Merchant of Venice)
Багато галасу даремно (1598-1599, англ. Much Ado About Nothing)
Як вам це сподобається (1599-1600, англ. As You Like It)
Дванадцята ніч (1599-1600, англ. Twelfth Night)
Віндзорські насмішниці (1600-1601, англ. The Merry Wives of Windsor)
Все добре, що добре закінчується (1602-1603, англ. All's Well That Ends Well)
Міра за міру (1604-1605, англ. Measure for Measure)
Перикл (1608-1609, англ. Pericles, Prince of Tyre)
Цимбелін (1609-1610, англ. Cymbeline)
Зимова казка (1610-1611, англ. The Winter's Tale)
Буря (1611-1612, англ. The Tempest)
Два знатних родичі (1613-1614, The Two Noble Kinsmen)
Історичні п'єси
Король Іоанн (1596-1597, англ. King John)
Річард ІІ (1595-1596, англ. Richard II)
Генріх IV, частина 1 (1597-1598, англ. Henry IV, Part 1)
Генріх IV, частина 2 (1597-1598, англ. Henry IV, Part 2)
Генріх V (1598-1599, англ. Henry V)
Генріх VI, частина 1 (1591-1592, англ. Henry VI, Part 1)
Генріх VI, частина 2 (1590-1591, англ. Henry VI, Part 2)
Генріх VI, частина 3 (1590-1591, англ. Henry VI, Part 3)
Річард ІІІ (1592-1593, англ. Richard III)
_______
дати написання п'єс вказані приблизно
Тіт Андронік (1591–1592, англ. Titus Andronicus)
Ромео та Джульєта (1594-1595, англ. Romeo and Juliet)
Юлій Цезар (1599-1600, англ. Julius Caesar)
Гамлет (1600–1601, англ. Hamlet)
Троїл і Крессіда (1601-1602, англ. Troilus and Cressida)
Отелло (1604–1605, англ. Othello)
Король Лір (1605–1606, англ. King Lear)
Макбет (1605-1606, англ. Macbeth)
Тімон Афінський (1605–1608, англ. Timon of Athens)
Антоній і Клеопатра (1606-1607, англ. Antony and Cleopatra)
Коріолан (1606-1608, англ. Coriolanus)
Комедії
Комедія помилок (1592-1593, англ. The Comedy of Errors)
Приборкання норовливої (1593-1594, англ. The Taming of the Shrew)
Марні зусилля кохання (1594-1595, англ. Love's Labour's Lost)
Два веронці (1594-1595, англ. The Two Gentlemen of Verona)
Сон літньої ночі (1595-1596, англ. A Midsummer Night's Dream)
Венеціанський купець (1596-1597, англ. The Merchant of Venice)
Багато галасу даремно (1598-1599, англ. Much Ado About Nothing)
Як вам це сподобається (1599-1600, англ. As You Like It)
Дванадцята ніч (1599-1600, англ. Twelfth Night)
Віндзорські насмішниці (1600-1601, англ. The Merry Wives of Windsor)
Все добре, що добре закінчується (1602-1603, англ. All's Well That Ends Well)
Міра за міру (1604-1605, англ. Measure for Measure)
Перикл (1608-1609, англ. Pericles, Prince of Tyre)
Цимбелін (1609-1610, англ. Cymbeline)
Зимова казка (1610-1611, англ. The Winter's Tale)
Буря (1611-1612, англ. The Tempest)
Два знатних родичі (1613-1614, The Two Noble Kinsmen)
Історичні п'єси
Король Іоанн (1596-1597, англ. King John)
Річард ІІ (1595-1596, англ. Richard II)
Генріх IV, частина 1 (1597-1598, англ. Henry IV, Part 1)
Генріх IV, частина 2 (1597-1598, англ. Henry IV, Part 2)
Генріх V (1598-1599, англ. Henry V)
Генріх VI, частина 1 (1591-1592, англ. Henry VI, Part 1)
Генріх VI, частина 2 (1590-1591, англ. Henry VI, Part 2)
Генріх VI, частина 3 (1590-1591, англ. Henry VI, Part 3)
Річард ІІІ (1592-1593, англ. Richard III)
_______
дати написання п'єс вказані приблизно
понеділок, 24 листопада 2014 р.
Вільям Шекспір. Біографія (скорочено)
(хрещений 26 квітня 1564, дата народження невідома - 23 квітня (3 травня) 1616)
Вільям Шекспір вважається одним із найкращих драматургів всіх часів. Крім цього, Шекспір був іще поетом та актором. Його п'єси "Гамлет" та "Ромео і Джульєтта" займають важливе місце в світовій літературі. Шекспір вважається національним поетом Англії. Його твори перекладені багатьма мовами світу і з'являються на театральній сцені частіше, ніж п'єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив.
суботу, 15 листопада 2014 р.
Анна Ахматова. Творчість
Книги та збірки
1912 - Вечір / Вечер
1914 - 1923 - Чотки / Чётки (перше видання 1914 р. у в-ві "Гіперборей", тираж 1000 примірників; всього було 9 видань)
1917, 1918, 1922 - Біла зграя / Белая стая
1921 - Подорожник (в-во "Петрополіс", 1000 примірників)
1922 - Anno Domini MCMXXI (в-во "Петрополіс", П.; друге видання - Берлін, 1923 р.)
1940 - Із шести книг / Из шести книг (видано в Ленінграді, у жовтні того ж року книгу вилучено з користування постановою секретаріату ЦК ВКП(б) як "ідеологічно шкідливу")
1943 - Вибране. Вірші. Ташкент / Избранное. Стихи. Ташкент
1958 - Вірші / Стихотворения (Москва, ГИХЛ)
1961 - Вірші. 1909—1960 / Стихотворения. 1909—1960 (Москва)
1963 - Реквієм / Requiem (видано в Тель-Авіві без відома автора, згодом того ж року - в Мюнхені)
1965 - Біг часу / Бег времени (М.-Л.)
Поеми
1940—1965 - Поема без героя / Поэма без героя
Цикли віршів
1940 - Іва
1942-1944 - Ташкентські вірші
1950 - Слава миру
1912 - Вечір / Вечер
1914 - 1923 - Чотки / Чётки (перше видання 1914 р. у в-ві "Гіперборей", тираж 1000 примірників; всього було 9 видань)
1917, 1918, 1922 - Біла зграя / Белая стая
1921 - Подорожник (в-во "Петрополіс", 1000 примірників)
1922 - Anno Domini MCMXXI (в-во "Петрополіс", П.; друге видання - Берлін, 1923 р.)
1940 - Із шести книг / Из шести книг (видано в Ленінграді, у жовтні того ж року книгу вилучено з користування постановою секретаріату ЦК ВКП(б) як "ідеологічно шкідливу")
1943 - Вибране. Вірші. Ташкент / Избранное. Стихи. Ташкент
1958 - Вірші / Стихотворения (Москва, ГИХЛ)
1961 - Вірші. 1909—1960 / Стихотворения. 1909—1960 (Москва)
1963 - Реквієм / Requiem (видано в Тель-Авіві без відома автора, згодом того ж року - в Мюнхені)
1965 - Біг часу / Бег времени (М.-Л.)
Поеми
1940—1965 - Поема без героя / Поэма без героя
Цикли віршів
1940 - Іва
1942-1944 - Ташкентські вірші
1950 - Слава миру
неділю, 26 жовтня 2014 р.
Ежен Йонеско. Творчість
1950 - Голомоза співачка (англ. The Bald Soprano)
1950 - Привітання (англ. Salutations)
1951 - Урок (англ. The Lesson)
1951 - (англ. The Motor Show)
1952 - Стільці (англ. The Chairs)
1953 - Лідер (англ. The Leader)
1953 - Жертва обов'язку (англ. Victims of Duty)
1953 - (англ. Maid to Marry)
1954 - Амедей, або Як від нього позбутися (англ. Amédée, or How to Get Rid of It)
1955 - (англ. Jack, or The Submission)
1955 - Новий мешканець (англ. The New Tenant)
1955 - Фотографія полковника (англ. The Picture)
1956 - (англ. Improvosation)
1956 - (англ. The Foot of the Wall)
1957 - Майбутнє в яйцях (англ. The Future is in Eggs, or It Takes All Sorts to Make a World)
1958 - Безкорисливий убивця (англ. The Killer)
1959 - Етюд для чотирьох (англ. Foursome)
1959 - Носороги (англ. Rhinoceros)
1960 - (англ. Learning to Walk)
1962 - (англ. Frenzy For Two, or More)
1962 - Король умирає (англ. Exit the King)
1962 - Повітряний пішохід (англ. Stroll in the Air)
1964 - Голод і спрага (англ. Hunger and Thirst)
1966 - (англ. The Hard Boiled Egg)
1966 - Похибка (англ. The Oversight)
1966 - (англ. The Mire)
1970 - (англ. The Killing Game aka Here Comes a Chopper)
1971 - Дуель (англ. The Duel)
1971 - (англ. Double Act)
1972 - Макбет (англ. Macbett)
1973 - (англ. Oh, What a Bloody Circus aka A Hell of a Mess)
1977 - Чоловік з чемоданами (англ. Man with Bags)
1980 - Мандрівка серед мертвих (англ. Journeys Among the Dead)
... - Віконт (англ. The Viscount, незавершена)
1950 - Привітання (англ. Salutations)
1951 - Урок (англ. The Lesson)
1951 - (англ. The Motor Show)
1952 - Стільці (англ. The Chairs)
1953 - Лідер (англ. The Leader)
1953 - Жертва обов'язку (англ. Victims of Duty)
1953 - (англ. Maid to Marry)
1954 - Амедей, або Як від нього позбутися (англ. Amédée, or How to Get Rid of It)
1955 - (англ. Jack, or The Submission)
1955 - Новий мешканець (англ. The New Tenant)
1955 - Фотографія полковника (англ. The Picture)
1956 - (англ. Improvosation)
1956 - (англ. The Foot of the Wall)
1957 - Майбутнє в яйцях (англ. The Future is in Eggs, or It Takes All Sorts to Make a World)
1958 - Безкорисливий убивця (англ. The Killer)
1959 - Етюд для чотирьох (англ. Foursome)
1959 - Носороги (англ. Rhinoceros)
1960 - (англ. Learning to Walk)
1962 - (англ. Frenzy For Two, or More)
1962 - Король умирає (англ. Exit the King)
1962 - Повітряний пішохід (англ. Stroll in the Air)
1964 - Голод і спрага (англ. Hunger and Thirst)
1966 - (англ. The Hard Boiled Egg)
1966 - Похибка (англ. The Oversight)
1966 - (англ. The Mire)
1970 - (англ. The Killing Game aka Here Comes a Chopper)
1971 - Дуель (англ. The Duel)
1971 - (англ. Double Act)
1972 - Макбет (англ. Macbett)
1973 - (англ. Oh, What a Bloody Circus aka A Hell of a Mess)
1977 - Чоловік з чемоданами (англ. Man with Bags)
1980 - Мандрівка серед мертвих (англ. Journeys Among the Dead)
... - Віконт (англ. The Viscount, незавершена)
пʼятницю, 24 жовтня 2014 р.
Генрік Ібсен. Творчість
1850 - Катіліна (англ. Catiline / норв. Catilina)
1850 - Богатирський курган (англ. The Burial Mound або The Warrior's Barrow / норв. Kjæmpehøjen)
1851 - Норма (норв. Norma)
1852 - Іванів вечір (англ. St. John's Eve / норв. Sancthansnatten)
1854 - Фру Інгер із Естрота (англ. Lady Inger of Oestraat / норв. Fru Inger til Østeraad)
1855 - Свято в Сольхаузі (англ. The Feast at Solhaug / норв. Gildet paa Solhaug)
1856 - Улаф Лілієнкранс (норв. Olaf Liljekrans)
1858 - Воїни у Хельгеланді (англ. The Vikings at Helgeland / норв. Hærmændene paa Helgeland)
1862 - збірка поезій Digte
1862 - Комедія любові (англ. Love's Comedy / норв. Kjærlighedens Komedie)
1863 - The Pretenders (Kongs-Emnerne)
1866 - Бранд (норв. Brand)
1867 - Пер Гюнт (норв. Peer Gynt)
1869 - Союз молоді (англ. The League of Youth / норв. De unges Forbund)
1873 - Кесар і галілеєць (англ. Emperor and Galilean / норв. Kejser og Galilæer)
1877 - Стовпи суспільства (англ. Pillars of Society / норв. Samfundets Støtter)
1879 - Ляльковий дім (англ. A Doll's House / норв. Et Dukkehjem)
1882 - Ворог народу (англ. An Enemy of the People / норв. En Folkefiende)
1884 - Дика качка (англ. The Wild Duck / норв. Vildanden)
1886 - Росмерсхольм (норв. Rosmersholm)
1888 - Жінка з моря (англ. The Lady from the Sea / норв. Fruen fra Havet)
1890 - Гедда Габлер (норв. Hedda Gabler)
1892 - Будівельник Сольнес (англ. The Master Builder / норв. Bygmester Solness)
1894 - Маленький Ейольф (норв. Lille Eyolf)
1896 - Йун Габріель Боркман, людина звір (норв. John Gabriel Borkman)
1899 - Коли ми, мертві, пробуджуємося (англ. When We Dead Awaken / норв. Når vi døde vaagner)
1850 - Богатирський курган (англ. The Burial Mound або The Warrior's Barrow / норв. Kjæmpehøjen)
1851 - Норма (норв. Norma)
1852 - Іванів вечір (англ. St. John's Eve / норв. Sancthansnatten)
1854 - Фру Інгер із Естрота (англ. Lady Inger of Oestraat / норв. Fru Inger til Østeraad)
1855 - Свято в Сольхаузі (англ. The Feast at Solhaug / норв. Gildet paa Solhaug)
1856 - Улаф Лілієнкранс (норв. Olaf Liljekrans)
1858 - Воїни у Хельгеланді (англ. The Vikings at Helgeland / норв. Hærmændene paa Helgeland)
1862 - збірка поезій Digte
1862 - Комедія любові (англ. Love's Comedy / норв. Kjærlighedens Komedie)
1863 - The Pretenders (Kongs-Emnerne)
1866 - Бранд (норв. Brand)
1867 - Пер Гюнт (норв. Peer Gynt)
1869 - Союз молоді (англ. The League of Youth / норв. De unges Forbund)
1873 - Кесар і галілеєць (англ. Emperor and Galilean / норв. Kejser og Galilæer)
1877 - Стовпи суспільства (англ. Pillars of Society / норв. Samfundets Støtter)
1879 - Ляльковий дім (англ. A Doll's House / норв. Et Dukkehjem)
( читати скорочено ) | ( персонажі )
1881 - Привиди (англ. Ghosts / норв. Gengangere)1882 - Ворог народу (англ. An Enemy of the People / норв. En Folkefiende)
1884 - Дика качка (англ. The Wild Duck / норв. Vildanden)
1886 - Росмерсхольм (норв. Rosmersholm)
1888 - Жінка з моря (англ. The Lady from the Sea / норв. Fruen fra Havet)
1890 - Гедда Габлер (норв. Hedda Gabler)
1892 - Будівельник Сольнес (англ. The Master Builder / норв. Bygmester Solness)
1894 - Маленький Ейольф (норв. Lille Eyolf)
1896 - Йун Габріель Боркман, людина звір (норв. John Gabriel Borkman)
1899 - Коли ми, мертві, пробуджуємося (англ. When We Dead Awaken / норв. Når vi døde vaagner)
Реалізм
Реалізм — це напрям у літературі, якому характерне правдиве і всебічне зображення дійсності на основі типових життєвих явищ та ситуацій.
Реалізм в літературі набув популярності у ХІХ столітті в французькій літературі й спостерігається у творах письменників аж до кінця ХІХ - початку ХХ століття. Цьому літературному напряму характерне зображення сучасного життя та суспільства такими, якими вони є насправді. В погоні за реалістичністю, автори-реалісти описували щоденне життя та банальні буденні справи та події, відмовляючись від стилізації, ідеалізації та романтизування, що було притаманним літературні до того часу.
Основоположним для традиції реалізму в літературі став роман Джордж Еліот "Міддлмарч". Яскравими представниками літературного реалізму є Оноре де Бальзак, Джордж Еліот, Гюстав Флобер, Лев Толстой, Федір Достоєвський. В українській літературі представниками реалізму були Марко Вовчок, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Павло Грабовський, Борис Грінченко та Іван Франко.
Реалізм в літературі набув популярності у ХІХ столітті в французькій літературі й спостерігається у творах письменників аж до кінця ХІХ - початку ХХ століття. Цьому літературному напряму характерне зображення сучасного життя та суспільства такими, якими вони є насправді. В погоні за реалістичністю, автори-реалісти описували щоденне життя та банальні буденні справи та події, відмовляючись від стилізації, ідеалізації та романтизування, що було притаманним літературні до того часу.
Основоположним для традиції реалізму в літературі став роман Джордж Еліот "Міддлмарч". Яскравими представниками літературного реалізму є Оноре де Бальзак, Джордж Еліот, Гюстав Флобер, Лев Толстой, Федір Достоєвський. В українській літературі представниками реалізму були Марко Вовчок, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Павло Грабовський, Борис Грінченко та Іван Франко.
четвер, 23 жовтня 2014 р.
Визначення поезії. Борис Пастернак
Це - загуслий заливистий свист,
Це - при березі лускіт льодинок.
Це - умерзлий у темряву лист,
Це - кількох солов'їв поєдинок.
Це - солодкий притихлий горох,
Це - усесвіту сльози в лопатках,
Це - з пюпітрів і флейт - Фігаро
Круто валиться градом на грядку.
Все, що ночі важливо знайти
У купальницькім плесі бездоннім.
І зорю до садка донести
На тремтячій вологій долоні.
Духота - наче дошка плеската.
Жар небесний - не вичаха.
Цим зіркам до лиця б реготати,
Але всесвіт - містина глуха.
Це - при березі лускіт льодинок.
Це - умерзлий у темряву лист,
Це - кількох солов'їв поєдинок.
Це - солодкий притихлий горох,
Це - усесвіту сльози в лопатках,
Це - з пюпітрів і флейт - Фігаро
Круто валиться градом на грядку.
Все, що ночі важливо знайти
У купальницькім плесі бездоннім.
І зорю до садка донести
На тремтячій вологій долоні.
Духота - наче дошка плеската.
Жар небесний - не вичаха.
Цим зіркам до лиця б реготати,
Але всесвіт - містина глуха.
суботу, 11 жовтня 2014 р.
Балада прикмет. Франсуа Війон
Я знаю — мухи гинуть в молоці,
Я знаю добру і лиху годину,
Я знаю — є співці, сліпці й скопці,
Я знаю по голках сосну й ялину,
Я знаю, як кохають до загину,
Я знаю чорне, біле і рябе,
Я знаю, як Господь створив людину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю всі шляхи й всі манівці,
Я знаю небо щастя й сліз долину,
Я знаю, як на смерть ідуть бійці,
Я знаю і чернички спідничину,
Я знаю гріх, але грішить не кину,
Я знаю, хто під течію гребе,
Я знаю, як в бочках скисають вина,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю — коні є і є їздці,
Я знаю, скільки мул бере на спину,
Я знаю, хто працює без упину,
Я знаю сну й пробудження хвилину,
Я знаю Рим і як він всіх скубе,
Я знаю і гуситську всю провину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю палац — знаю і хатину,
Я знаю цвіт, і плід, і соб-цабе,
Я знаю смерть і знаю домовину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю добру і лиху годину,
Я знаю — є співці, сліпці й скопці,
Я знаю по голках сосну й ялину,
Я знаю, як кохають до загину,
Я знаю чорне, біле і рябе,
Я знаю, як Господь створив людину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю всі шляхи й всі манівці,
Я знаю небо щастя й сліз долину,
Я знаю, як на смерть ідуть бійці,
Я знаю і чернички спідничину,
Я знаю гріх, але грішить не кину,
Я знаю, хто під течію гребе,
Я знаю, як в бочках скисають вина,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю — коні є і є їздці,
Я знаю, скільки мул бере на спину,
Я знаю, хто працює без упину,
Я знаю сну й пробудження хвилину,
Я знаю Рим і як він всіх скубе,
Я знаю і гуситську всю провину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю палац — знаю і хатину,
Я знаю цвіт, і плід, і соб-цабе,
Я знаю смерть і знаю домовину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Гамлет, принц датський. Вільям Шекспір (скорочено)
Одної темної зимової ночі привид приходить на руїни біля замку Ельсінор у Данії. Спершу його бачать двоє вартових, тоді вчений Гораціо. Привид схожий на недавно померлого короля, чий брат Клавдій перейняв престол і одружився із вдовою королевою Гертрудою. Гораціо і вартові приводять принца Гамлета, сина Гертруди і покійного короля, щоб той подивився на привида. Привид починає говорити з принцом і визнає, що він і справді є духом його батька і що його вбив Клавдій. Привид короля наказує Гамлету помститися чоловіку, який захопив його трон і одружився на його вдові. Привид зникає з першими променями сонця.
вівторок, 30 вересня 2014 р.
Генрік Ібсен. Біографія (скорочено)
(20 березня 1828 - 23 травня 1906)
Норвезький драматург і поет Генрік Ібсен вважається батьком сучасного театру. Його також називають батьком реалізму. Після Шекспіра Ібсен вважається другим найбільш впливовим та проникливим драматургом і поетом ХІХ століття. Ібсен народився 20 березня 1828 року в місті Шієн в Норвегії. Він був найстаршим з п'яти дітей у сім'ї багатого торговця. Вони мешкали в портовому містечку, яке було відоме своїми поставками деревини.
четвер, 25 вересня 2014 р.
Персонажі. Ляльковий дім
Нора - протагоніст п'єси і дружина Торвальда Хельмера. Нора спершу здається грайливою, наївною дитиною, якій бракує знань про світ за межами її дому. Однак вона має невеликий життєвий досвід, а її незначні спроби бунтувати показують, що жінка не така вже й безневинна та життєрадісна, якою здається на перший погляд. Вона усвідомлює свою нікчемну позицію у шлюбі та знаходить в собі силу втекти із тої гнітючої ситуації.
Торвальд Хельмер - чоловік Нори. Торвальд задоволений своєю новою посадою в банку, так само як і своїм авторитетом у сім'ї. Він поводиться з Норою, мов з дитиною - сердечно і поблажливо. Він не вважає Нору рівнею. Для нього вона мов іграшка чи лялька, якою можна гратися і милуватися. Загалом, Торвальд дуже переймається своїм місцем і статусом у суспільстві. Він дає вихід своїм емоціям, коли боїться, що втратить повагу людей і його почнуть зневажати.
Торвальд Хельмер - чоловік Нори. Торвальд задоволений своєю новою посадою в банку, так само як і своїм авторитетом у сім'ї. Він поводиться з Норою, мов з дитиною - сердечно і поблажливо. Він не вважає Нору рівнею. Для нього вона мов іграшка чи лялька, якою можна гратися і милуватися. Загалом, Торвальд дуже переймається своїм місцем і статусом у суспільстві. Він дає вихід своїм емоціям, коли боїться, що втратить повагу людей і його почнуть зневажати.
середу, 24 вересня 2014 р.
Джеймс Джойс. Творчість
Твори
1907 - "Камерна музика" (поезії; англ. Chamber Music)
1914 - "Дублінці" (збірка оповідань; англ. Dubliners)
1916 - "Портрет митця замолоду" (роман; англ. A Portrait of the Artist as a Young Man)
1918 - "Вигнанці" (п'єса; англ. Exiles)
1922 - "Улісс" (роман; англ. Ulysses)
1927 - "Вірші, пенні за штуку" (англ. Poems Pennyeach)
1939 - "Поминки за Фіннеганом" (роман; англ. Finnegans Wake)
Опубліковано посмертно
1944 - "Герой Стівен" (попередник "Портрета"; написаний у 1904-1906 рр.; англ. Stephen Hero)
1968 - "Джакомо Джойс" (написано в 1907 р.; англ. Giacomo Joyce)
1957 - Letters of James Joyce Vol. 1 (Ed. Stuart Gilbert)
1959 - The Critical Writings of James Joyce (Eds. Ellsworth Mason and Richard Ellmann)
1965 - The Cat and the Devil (London: Faber and Faber)
1966 - Letters of James Joyce Vol. 2 (Ed. Richard Ellmann)
1966 - Letters of James Joyce Vol. 3 (Ed. Richard Ellman)
1975 - Selected Letters of James Joyce (Ed. Richard Ellmann)
2012 - The Cats of Copenhagen (Ithys Press)
2013 - Finn's Hotel (Ithys Press)
1907 - "Камерна музика" (поезії; англ. Chamber Music)
1914 - "Дублінці" (збірка оповідань; англ. Dubliners)
1916 - "Портрет митця замолоду" (роман; англ. A Portrait of the Artist as a Young Man)
1918 - "Вигнанці" (п'єса; англ. Exiles)
1922 - "Улісс" (роман; англ. Ulysses)
1927 - "Вірші, пенні за штуку" (англ. Poems Pennyeach)
1939 - "Поминки за Фіннеганом" (роман; англ. Finnegans Wake)
Опубліковано посмертно
1944 - "Герой Стівен" (попередник "Портрета"; написаний у 1904-1906 рр.; англ. Stephen Hero)
1968 - "Джакомо Джойс" (написано в 1907 р.; англ. Giacomo Joyce)
1957 - Letters of James Joyce Vol. 1 (Ed. Stuart Gilbert)
1959 - The Critical Writings of James Joyce (Eds. Ellsworth Mason and Richard Ellmann)
1965 - The Cat and the Devil (London: Faber and Faber)
1966 - Letters of James Joyce Vol. 2 (Ed. Richard Ellmann)
1966 - Letters of James Joyce Vol. 3 (Ed. Richard Ellman)
1975 - Selected Letters of James Joyce (Ed. Richard Ellmann)
2012 - The Cats of Copenhagen (Ithys Press)
2013 - Finn's Hotel (Ithys Press)
Джеймс Джойс. Біографія (скорочено)
(2 лютого 1882 - 13 січня 1941)
Джеймс Джойс без сумніву один із найвпливовіших письменників початку ХХ століття. Він майстерно опанував техніку потоку свідомості, а найвизначнішою роботою в його кар'єрі вважається роман "Улісс" (1922), який ще називають сучасною версією "Одісеї" Гомера. "Улісс" здобув славу одного з найкращих романів в історії людства.
вівторок, 16 вересня 2014 р.
Адам Міцкевич. Творчість
Поеми
1820 - "Ода юності" (пл. Oda do młodości)
1822 - "Балади і романси" (пл. Ballady i romanse)
1823 - "Гражина" (пл. Grażyna)
1828 - "Конрад Валленрод" (пл. Konrad Wallenrod)
1822-.. - "Дзяди" (пл. Dziady)
1832 - "Пан Тадеуш" (пл. Pan Tadeusz)
Сонети
1826 - "Кримські сонети" (пл. Sonety krymskie)
1820 - "Ода юності" (пл. Oda do młodości)
1822 - "Балади і романси" (пл. Ballady i romanse)
1823 - "Гражина" (пл. Grażyna)
1828 - "Конрад Валленрод" (пл. Konrad Wallenrod)
1822-.. - "Дзяди" (пл. Dziady)
1832 - "Пан Тадеуш" (пл. Pan Tadeusz)
Сонети
1826 - "Кримські сонети" (пл. Sonety krymskie)
Стендаль. Творчість
Романи
Арманс (фр. Armance, 1827)
Червоне та чорне (фр. Le Rouge et le Noir, 1830)
Пармський монастир (фр. La Chartreuse de Parme, 1839)
Ламієль (фр. Lamiel, писаний протягом 1839-42, незакінчений, виданий 1889)
Люсьєн Левен (фр. Lucien Leuwen 1835, незакінчений, виданий 1894)
Життя Наполеона (фр. Vie de Napoléon, 1817–1818, виданий у 1929)
Арманс (фр. Armance, 1827)
Червоне та чорне (фр. Le Rouge et le Noir, 1830)
Пармський монастир (фр. La Chartreuse de Parme, 1839)
Ламієль (фр. Lamiel, писаний протягом 1839-42, незакінчений, виданий 1889)
Люсьєн Левен (фр. Lucien Leuwen 1835, незакінчений, виданий 1894)
Життя Наполеона (фр. Vie de Napoléon, 1817–1818, виданий у 1929)
понеділок, 15 вересня 2014 р.
Ляльковий дім. Генрік Ібсен (скорочено)
Всі події "Лялькового дому" розгортаються у вітальні сім'ї Хельмер. Починається п'єса з вечора напередодні Різдва. До вітальні заходить Нора Хельмер з кількома пакунками. Її чоловік Торвальд почув, що вона прийшла, і вийшов зі свого кабінету. Він з почуттям її вітає, але потім дорікає за те, що дружина витратила багато грошей на різдвяні подарунки. У ході розмови виявляється, що сім'ї Хельмерів вже багато років доводиться бути обачними з видатками, але недавно Торвальд отримав нову посаду в банку, де він працює, тому тепер їм не доведеться так багато економити.
неділю, 14 вересня 2014 р.
Джакомо Джойс. Джеймс Джойс (повністю)
Хто? Бліде обличчя в рамці важкого запашного хутра, її руки сором’язливі та нервові. Вона носить пенсне. Так: коротка мова. Короткий смішок. Короткий покліп повік.
Ажурне плетиво почерку, видовжене й гарне, позначене тихим презирством і смиренням: молода шляхетна особа.
Персонажі. Старий і море
Сантьяго - старий рибалка з Куби, якому вже довший час не щастить. Незважаючи на весь його досвід і майстерність, йому не вдається піймати рибу 84 дні поспіль. Сантьяго скромний, але заслужено пишається своїм вмінням. Він багато знає про море і його мешканців, так само як і про своє ремесло, тому не втрачає надії незалежно від обставин. Упродовж всього свого життя Сантьяго доводилося випробовувати свою силу і витривалість. Але найбільшим випробуванням постає марлін, з яким старий рибалка бореться упродовж трьох днів. Марлін є найбільшою перемогою всього його життя, але парадоксально врешті-решт Сантьяго втрачає рибу.
Марлін - Сантьяго ловить марліна на гачок, але лише під кінець повісті взнає, що ця рибина завдовжки 18 футів. Через те, що марлін такий велетенський, Сантьяго не вдається витягнути рибу. Вони зчепилися у боротьбі, яка насправді більше схожа на союз. Рибацька жилка символізує батьківський зв'язок - почуття, які Сантьяго відчуває до риби. Коли пійманого марліна пожирають акули, Сантьяго здається, ніби це нищать його самого.
Манолін - юнак, учень і вірний супутник Сантьяго. Старий вперше взяв його до себе на човен, коли хлопчику ледве виповнилося 5 років. Через те, що Сантьяго не щастить з уловом, батьки Маноліна вимусили хлопця піти рибалити на інший човен. Однак Манолін турбується про старого, якого й надалі вважає своїм вчителем. Хлопець часто балакає зі старим про бейсбол і старається як може полегшити життя Сантьяго.
Джо ді Маджіо - хоча ді Маджіо ніколи не з'являється в повісті, тим не менш він відіграє важливу роль. Сантьяго захоплюється ним, як взірцем сили і відповідальності, і згадує про ді Маджіо, щоб підбадьорити себе щоразу, коли йому самому бракує впевненості у власній силі. Незважаючи на хворобливу п'яткову шпору, яка іншого гравця могла б зробити калікою, ді Маджіо продовжив грати і зробив собі тріумфальну кар'єру. Він був центровим гравцем нью-йоркських "Янкіз" з 1936 до 1951, й часто вважається найкращим гравцем на цій позиції.
Періко - як може здогадатися читач, це власник крамниці в селі Сантьяго. Він ніколи не з'являється в повісті, але відіграє важливу роль в житті рибалки, бо присилає йому газети з результатами бейсбольних ігор. Це характеризує його як доброго чоловіка, який допомагає старому Сантьяго.
Мартін - як і Періко, Мартін, власник кафе в селі Сантьяго, не з'являється в самій історії. Читач взнає про нього від Маноліна, який часто ходить до Мартіна по вечерю Сантьяго. Як каже старий, Мартін є доброю людиною і заслуговує на те, щоб йому віддячити.
Марлін - Сантьяго ловить марліна на гачок, але лише під кінець повісті взнає, що ця рибина завдовжки 18 футів. Через те, що марлін такий велетенський, Сантьяго не вдається витягнути рибу. Вони зчепилися у боротьбі, яка насправді більше схожа на союз. Рибацька жилка символізує батьківський зв'язок - почуття, які Сантьяго відчуває до риби. Коли пійманого марліна пожирають акули, Сантьяго здається, ніби це нищать його самого.
Манолін - юнак, учень і вірний супутник Сантьяго. Старий вперше взяв його до себе на човен, коли хлопчику ледве виповнилося 5 років. Через те, що Сантьяго не щастить з уловом, батьки Маноліна вимусили хлопця піти рибалити на інший човен. Однак Манолін турбується про старого, якого й надалі вважає своїм вчителем. Хлопець часто балакає зі старим про бейсбол і старається як може полегшити життя Сантьяго.
Джо ді Маджіо - хоча ді Маджіо ніколи не з'являється в повісті, тим не менш він відіграє важливу роль. Сантьяго захоплюється ним, як взірцем сили і відповідальності, і згадує про ді Маджіо, щоб підбадьорити себе щоразу, коли йому самому бракує впевненості у власній силі. Незважаючи на хворобливу п'яткову шпору, яка іншого гравця могла б зробити калікою, ді Маджіо продовжив грати і зробив собі тріумфальну кар'єру. Він був центровим гравцем нью-йоркських "Янкіз" з 1936 до 1951, й часто вважається найкращим гравцем на цій позиції.
Періко - як може здогадатися читач, це власник крамниці в селі Сантьяго. Він ніколи не з'являється в повісті, але відіграє важливу роль в житті рибалки, бо присилає йому газети з результатами бейсбольних ігор. Це характеризує його як доброго чоловіка, який допомагає старому Сантьяго.
Мартін - як і Періко, Мартін, власник кафе в селі Сантьяго, не з'являється в самій історії. Читач взнає про нього від Маноліна, який часто ходить до Мартіна по вечерю Сантьяго. Як каже старий, Мартін є доброю людиною і заслуговує на те, щоб йому віддячити.
пʼятницю, 12 вересня 2014 р.
Вістен Гью Оден. "Куди ж ти, куди?.."
- Куди ж ти, куди? - каже вершнику віршник. -
Ущелина челюсті щирить, мов піч!
Де ступиш ногою - потонеш у гною,
Могила поглине, понівечить ніч.
- А знаєш, - плете полохкий палахкому, -
Тумани затлумлять твій шлях до мети,
І погляд твій пильний чи бачить там спальню,
Де пасткою пустка враз пискне: "Лети!"?
- Ти бачиш он птаха? - жах зуху на вухо
Шепоче. - Шурхоче чорнюще в гіллі!
Слідком щось слідкує, ступає, стовпіє!
Ти згинеш - он пляма горить на чолі...
- Вшивайся! - сказав тому віршнику вершник.
- А дзусь! - палахкий полохкому сказав.
- Тебе вони стежать, - відрізав зух жаху
І геть поскакав, од них поскакав.
Ущелина челюсті щирить, мов піч!
Де ступиш ногою - потонеш у гною,
Могила поглине, понівечить ніч.
- А знаєш, - плете полохкий палахкому, -
Тумани затлумлять твій шлях до мети,
І погляд твій пильний чи бачить там спальню,
Де пасткою пустка враз пискне: "Лети!"?
- Ти бачиш он птаха? - жах зуху на вухо
Шепоче. - Шурхоче чорнюще в гіллі!
Слідком щось слідкує, ступає, стовпіє!
Ти згинеш - он пляма горить на чолі...
- Вшивайся! - сказав тому віршнику вершник.
- А дзусь! - палахкий полохкому сказав.
- Тебе вони стежать, - відрізав зух жаху
І геть поскакав, од них поскакав.
Вістен Гью Оден. В музеї образотворчого мистецтва
На стражданнях людських зналися добре вони,
Старі ті майстри. Розрізняли вони безпомильно,
Як людині болить - хоча обік неї тим часом
Другий хтось їсть при вікні, чи блукає смутний...
І поки древні діди шанобливо чекають
Народження Божого - в рамцях їхніх картин
Є завше діти поруч, вони не ждуть, а гасають
На ковзанах по замерзлому ставі весело й вільно.
Пам'ятали мистці -
Поки жахливі діються муки,
Десь у куточку, при якомусь там путівці
Собаки живуть собачим життям, повсідалися круки
Й кобила катова треться спокійно об тин.
Наприклад, в "Ікарі" Брейгеля - як всі відводять очі
Далі від лиха. Ратай за плугом не хоче
Крику про поміч почути, його не стривожив сплеск
І, очевидно, нітрохи не схвилювало,
Що білі ноги чиїсь ідуть під зелену воду;
А вишуканий корабель, з якого всю ту пригоду
Видно чудово - хлопчик же впав з небес! -
Мав, певно, власну мету - ну й плив до неї помалу.
Старі ті майстри. Розрізняли вони безпомильно,
Як людині болить - хоча обік неї тим часом
Другий хтось їсть при вікні, чи блукає смутний...
І поки древні діди шанобливо чекають
Народження Божого - в рамцях їхніх картин
Є завше діти поруч, вони не ждуть, а гасають
На ковзанах по замерзлому ставі весело й вільно.
Пам'ятали мистці -
Поки жахливі діються муки,
Десь у куточку, при якомусь там путівці
Собаки живуть собачим життям, повсідалися круки
Й кобила катова треться спокійно об тин.
Наприклад, в "Ікарі" Брейгеля - як всі відводять очі
Далі від лиха. Ратай за плугом не хоче
Крику про поміч почути, його не стривожив сплеск
І, очевидно, нітрохи не схвилювало,
Що білі ноги чиїсь ідуть під зелену воду;
А вишуканий корабель, з якого всю ту пригоду
Видно чудово - хлопчик же впав з небес! -
Мав, певно, власну мету - ну й плив до неї помалу.
Старий і море (скорочено)
"Старий і море" - це історія епічної боротьби між старим, досвідченим рибалкою і найбільшим уловом всього його життя. Сантьяго, старий рибалка кубинець виходить рибалити у море 84 дні поспіль, але щоразу повертається з порожніми руками. Сантьяго мав юного й вірного учня та друга, Маноліна, але батьки примусили хлопця піти від старого, щоб натомість рибалити на іншому човні. Незважаючи на це, юнак продовжує дбати про старого, відвідує його кожного вечора після роботи. Він допомагає старому приносити снасті до хатини, стежить, щоб той мав, що їсти, балакає з ним про американський бейсбол, особливо про улюбленого гравця старого, Джо ді Маджіо. Сантьяго впевнений, що його невдачі скоро закінчаться, тому вирішує наступного дня заплисти далі в море, ніж зазвичай.
вівторок, 9 вересня 2014 р.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №18. Аюдаг
Люблю дивитись я із Аюдагу скелі,
Як спінені вали біжать йому до ніг
Рядами чорними - чи, ніби срібний сніг,
На сонці виграють, мов райдуги веселі.
Штурмують мілину вони у буйнім хмелі,
Немов морських потвор іде страшний набіг;
Здобудуть - і назад одходить військо їх,
Корали й перли нам лишивши на тарелі.
Твоя подоба це, поете молодий!
Так грізних пристрастей бушує буревій;
Та ліру ти підняв - і в серці супокій.
Навала відійшла по довгій обороні,
Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні.
За них віки тобі вінком прикрасять скроні.
Як спінені вали біжать йому до ніг
Рядами чорними - чи, ніби срібний сніг,
На сонці виграють, мов райдуги веселі.
Штурмують мілину вони у буйнім хмелі,
Немов морських потвор іде страшний набіг;
Здобудуть - і назад одходить військо їх,
Корали й перли нам лишивши на тарелі.
Твоя подоба це, поете молодий!
Так грізних пристрастей бушує буревій;
Та ліру ти підняв - і в серці супокій.
Навала відійшла по довгій обороні,
Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні.
За них віки тобі вінком прикрасять скроні.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №17. Руїни замку в Балаклаві
Ці замки, що лежать у безладі руїн,-
Сторожа і краса твоя, невдячний Криме!
Тепер уламки це, що гад живе між ними,
Чи гірший, аніж гад, людського роду син,
На вежу сходимо, тут напис є один.
Можливо, це ім'я, що вчинками гучними
Було прославлене. Та час неумолимий
Покрив зелом його серед замшілих стін.
Тут грек на камені різьбив тонкі оздоби,
Монголів Генуя обертала в рабів,
Намаз побожний свій отут хаджі творив.
Тепер тут чорний гриф літа при темнім гробі;
Так в місті, де нема нікого, крім мерців,
Чорніють прапори погребної жалоби.
Сторожа і краса твоя, невдячний Криме!
Тепер уламки це, що гад живе між ними,
Чи гірший, аніж гад, людського роду син,
На вежу сходимо, тут напис є один.
Можливо, це ім'я, що вчинками гучними
Було прославлене. Та час неумолимий
Покрив зелом його серед замшілих стін.
Тут грек на камені різьбив тонкі оздоби,
Монголів Генуя обертала в рабів,
Намаз побожний свій отут хаджі творив.
Тепер тут чорний гриф літа при темнім гробі;
Так в місті, де нема нікого, крім мерців,
Чорніють прапори погребної жалоби.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №16. Гора Кікінеїс
М і р з а
У прірву подивись - простерлось небо долі.
То море; серед хвиль, немовби Птах-гора,
Що грім убив його, перо біля пера
Розкинув снігове в широкому півколі
I білим островом розлігсь по синім полі.
Той острів - хмара то, її не прозира,
Як ночі, зір людський; а то зміяста гра
Стяги вогненної на хмари темнім чолі -
То блискавка. Стривай! Безодня у ногах,
Що має кінь її перелетіть, мов птах!
Скачу! Напохваті держи коня й остроги.
Як зникну - пильно стеж, чи серед скель отих
Ковпак мій промайне пучком пір'їн легких,
Дні - людині вже не знать ції дороги!
У прірву подивись - простерлось небо долі.
То море; серед хвиль, немовби Птах-гора,
Що грім убив його, перо біля пера
Розкинув снігове в широкому півколі
I білим островом розлігсь по синім полі.
Той острів - хмара то, її не прозира,
Як ночі, зір людський; а то зміяста гра
Стяги вогненної на хмари темнім чолі -
То блискавка. Стривай! Безодня у ногах,
Що має кінь її перелетіть, мов птах!
Скачу! Напохваті держи коня й остроги.
Як зникну - пильно стеж, чи серед скель отих
Ковпак мій промайне пучком пір'їн легких,
Дні - людині вже не знать ції дороги!
Адам Міцкевич. Кримські сонети №15. Дорога над прірвою в Чуфут-Кале
М і р з а і м а н д р і в н и к
М і р з а
Молися, попусти повіддя, одвернися,
Тут кінським маєш ти довіритись ногам:
Це кінь-розумниця! Він обирає сам
Безпечнішу тропу; поглянь - укляк, піднісся,
Завис над скелею! Додолу не дивися,
Бо оком дна ніяк не досягнеш ти там,
Рукою не махай - не дано крил рукам! -
I навіть думку ти пускати бережися,
Мов бідний якорець в незнану глибину:
Не зачепившися, у водоверть жахну
Потягне човника той якорець до страти.
М а н д р і в н и к
Я, мірзо, подививсь! В отворі тім земнім
Я бачив... що таке - по смерті розповім,
Бо мовою живих того не розказати.
М і р з а
Молися, попусти повіддя, одвернися,
Тут кінським маєш ти довіритись ногам:
Це кінь-розумниця! Він обирає сам
Безпечнішу тропу; поглянь - укляк, піднісся,
Завис над скелею! Додолу не дивися,
Бо оком дна ніяк не досягнеш ти там,
Рукою не махай - не дано крил рукам! -
I навіть думку ти пускати бережися,
Мов бідний якорець в незнану глибину:
Не зачепившися, у водоверть жахну
Потягне човника той якорець до страти.
М а н д р і в н и к
Я, мірзо, подививсь! В отворі тім земнім
Я бачив... що таке - по смерті розповім,
Бо мовою живих того не розказати.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №14. Пілігрим
Країна розкоші прослалась підо мною,
Вгорі - блакить ясна, тут - лиця чарівні.
Чому ж у дальній край так хочеться мені,
Чом ще за дальшою я плачу давниною?
О Литво! Шум лісів, породжених тобою,
Миліший, ніж Байдар всі солов'ї гучні,
І більше я радів твоїй трясовині,
Як цим шовковицям з їх ніжною красою!
На лоні красоти, серед казкових див,
Чом лину серцем я до молодого ранку,
До тої, що колись так ніжно полюбив?
В краю, заказанім для мене, ти, коханко,
Як ходиш по моїх недавніх ще слідах,
Чи згадуєш мене хоч іноді в думках?
Вгорі - блакить ясна, тут - лиця чарівні.
Чому ж у дальній край так хочеться мені,
Чом ще за дальшою я плачу давниною?
О Литво! Шум лісів, породжених тобою,
Миліший, ніж Байдар всі солов'ї гучні,
І більше я радів твоїй трясовині,
Як цим шовковицям з їх ніжною красою!
На лоні красоти, серед казкових див,
Чом лину серцем я до молодого ранку,
До тої, що колись так ніжно полюбив?
В краю, заказанім для мене, ти, коханко,
Як ходиш по моїх недавніх ще слідах,
Чи згадуєш мене хоч іноді в думках?
Адам Міцкевич. Кримські сонети №13. Чатирдаг
М і р з а
Побожно тінь твою цілують мусульмани,
О щогло Кримських гір, великий Чатирдаг!
Ти світу мінарет, ти Криму падишах!
Верхів'ям знісшися у хмари і тумани,
Під брамою небес сидиш ти, нездоланний,
Мов ангел Гавриїл, усім лихим на страх;
Ліси - твій темний плащ, сіяє в блискавках
Тюрбан шовковий твій, гарячим злотом тканий,
Чи сонце нас пече, чи отіняє мла,
Чи сарана летить, чи вража рать найшла -
Спокійний, мовчазний, з холодною душею,
Ти, ніби драгоман між небом і землею,
Уважно слухаєш, в ногах прославши грім,
Як розмовляє бог із творивом своїм.
Побожно тінь твою цілують мусульмани,
О щогло Кримських гір, великий Чатирдаг!
Ти світу мінарет, ти Криму падишах!
Верхів'ям знісшися у хмари і тумани,
Під брамою небес сидиш ти, нездоланний,
Мов ангел Гавриїл, усім лихим на страх;
Ліси - твій темний плащ, сіяє в блискавках
Тюрбан шовковий твій, гарячим злотом тканий,
Чи сонце нас пече, чи отіняє мла,
Чи сарана летить, чи вража рать найшла -
Спокійний, мовчазний, з холодною душею,
Ти, ніби драгоман між небом і землею,
Уважно слухаєш, в ногах прославши грім,
Як розмовляє бог із творивом своїм.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №12. Алушта вночі
Свіжішає вітрець, жарота відлягає,
Світильник золотий спада на Чатирдаг,
Розбився на скалки у нього на плечах
I гасне. Мандрівник спинився, поглядає.
Чорніє пасмо гір, дрімотна ніч у гаї,
Шепочуть, мов крізь сон, потоки у садах,
I квітів музика - солодкий ллється пах,
Що для ушей мовчить, до серця промовляє.
Мене вколисують пітьма і тишина,-
Аж от немовби вся гойднулася колиска:
То світлий метеор блакить перетина.
О ноче східна! Ти - неначе одаліска,
Що поцілунками зчаровує до сну
І раптом будить знов жадобу вогняну.
Світильник золотий спада на Чатирдаг,
Розбився на скалки у нього на плечах
I гасне. Мандрівник спинився, поглядає.
Чорніє пасмо гір, дрімотна ніч у гаї,
Шепочуть, мов крізь сон, потоки у садах,
I квітів музика - солодкий ллється пах,
Що для ушей мовчить, до серця промовляє.
Мене вколисують пітьма і тишина,-
Аж от немовби вся гойднулася колиска:
То світлий метеор блакить перетина.
О ноче східна! Ти - неначе одаліска,
Що поцілунками зчаровує до сну
І раптом будить знов жадобу вогняну.
Ернест Хемінгуей. Творчість
Романи
1926 - Весняні води (англ. The Torrents of Spring)
1926 - І сонце сходить (англ. The Sun Also Rises)
1929 - Прощавай, зброє! (англ. A Farewell to Arms)
1937 - Мати чи не мати (англ. To Have and Have Not)
1940 - По кому подзвін (англ. For Whom the Bell Tolls)
1950 - За річкою, в затінку дерев (англ. Across the River and Into the Trees)
1952 - Старий і море (англ. The Old Man and the Sea)
1970 - Острови в потоці (англ. Islands in the Stream)
1986 - Райський сад (англ. The Garden of Eden)
1999 - Світанкова правда (англ. True at First Light)
Ернест Хемінгуей. Біографія (скорочено)
(21 липня 1899 - 2 липня 1961)
Ернест Міллер Хемінгуей один з найвидатніших письменників і журналістів свого часу, народився 21 липня 1899 року в місті Оак-Парк, Чикаго, США. Він родом з простої сім'ї. Хемінгуей почав свій життєвий шлях, працюючи репортером в газеті "Канзас Сіті Стар", був волонтером медичного загону під час Першої світової війни, працював журналістом в Чикаго й врешті став всесвітньо відомим письменником. У 1954 році Хемінгуей став лауреатом Нобелівської премії за свій внесок у літературу.
Список персонажів - Перевтілення. Франц Кафка
Грегор Замза - комівояжер і протагоніст історії. Грегор ненавидить свою роботу, але продовжує працювати, бо відчуває обов'язок сплачувати борг батька й дбати про свою сім'ю. Він перетворився на велику комаху і в такому стані провів решту свого життя. Іншим він здається огидним і не таким, як був колись, але всередині Грегор залишився тим самим. Він щосили намагається примирити рештки своєї людяності із новим фізичним станом.
Грета Замза - сестра Грегора. Юна дівчина на порозі дорослого життя. Спершу вона дуже турбується і співчуває Грегору, але потім ображається на нього, бо наслідки перевтілення Грегора починають негативно впливати на її власне життя.
Батько - батько Грегора. Втратив свій бізнес, що виснажило і емоційно зламало його, але вимушений повернутися на роботу після того, що трапилося з Грегором. Незважаючи на те, що нова робота пішла йому на користь, він дуже ворожо ставиться до Грегора.
Мати - мати Грегора. Тендітна і заклопотана, мати розривається між любов'ю до Грегора і її жаху від нового стану сина. Грета і батько Грегора хочуть захистити її від усієї реальності перетворення її сина.
Хатня робітниця - стара вдова, прибиральниця в домі сім'ї Замза. Її взяли на службу після того, як звільнилася покоївка. Ця грубувата і чесна жінка без страху чи огиди сприймає стан Грегора.
Керівник - шеф Грегора. Недовірливий і владний, він натякає на те, що Грегор погано працює. Побачивши Грегора, він лякається і втікає.
Квартиранти - три тимчасові квартиранти в домі Замза. Для них дуже важливі порядок і чистота, тому їх охоплює жах, коли вони довідуються про Грегора.
Покоївка - перша служанка сім'ї Замза. Вона нажахана тим, яким став Грегор, і просить сім'ю звільнити її.
Грета Замза - сестра Грегора. Юна дівчина на порозі дорослого життя. Спершу вона дуже турбується і співчуває Грегору, але потім ображається на нього, бо наслідки перевтілення Грегора починають негативно впливати на її власне життя.
Батько - батько Грегора. Втратив свій бізнес, що виснажило і емоційно зламало його, але вимушений повернутися на роботу після того, що трапилося з Грегором. Незважаючи на те, що нова робота пішла йому на користь, він дуже ворожо ставиться до Грегора.
Мати - мати Грегора. Тендітна і заклопотана, мати розривається між любов'ю до Грегора і її жаху від нового стану сина. Грета і батько Грегора хочуть захистити її від усієї реальності перетворення її сина.
Хатня робітниця - стара вдова, прибиральниця в домі сім'ї Замза. Її взяли на службу після того, як звільнилася покоївка. Ця грубувата і чесна жінка без страху чи огиди сприймає стан Грегора.
Керівник - шеф Грегора. Недовірливий і владний, він натякає на те, що Грегор погано працює. Побачивши Грегора, він лякається і втікає.
Квартиранти - три тимчасові квартиранти в домі Замза. Для них дуже важливі порядок і чистота, тому їх охоплює жах, коли вони довідуються про Грегора.
Покоївка - перша служанка сім'ї Замза. Вона нажахана тим, яким став Грегор, і просить сім'ю звільнити її.
Життя - це сон. Кальдерон де ла Барка (скорочено)
"Життя - це сон" (ісп. La vida es sueño) - це іспаномовна п'єса, автор якої видатний драматург Педро Кальдерон де ла Барка. Вперше опублікована у 1635 році (або на початку 1636 р.). Це філософська алегорія про місце людини у світі і таємницю життя. П'єса вважається "взірцем Іспанського Золотого Віку драми".
П'єса розповідає нам історію вигаданого персонажа Сехисмундо, польського принца, якого власний батько запроторив у вежу. Король Басиліо вчинив так, щоб уникнути здісненння пророцтва, згідно з яким принц принесе нещастя країні та смерть королю. Басиліо ненадовго звільняє Сехисмундо, але коли принц починає лютувати, король знову його ув'язнює і переконує, що то був тільки сон.
Центральна тема п'єси - конфлікт між волею людини і долею. Це одна з найвідоміших п'єс Кальдерона. Вона також торкається тем протиріччя між снами і реальністю, конфлікту батька і сина. П'єса адаптована для різнопланового виконання на сцені, як роман, а також екранізована.
П'єса розповідає нам історію вигаданого персонажа Сехисмундо, польського принца, якого власний батько запроторив у вежу. Король Басиліо вчинив так, щоб уникнути здісненння пророцтва, згідно з яким принц принесе нещастя країні та смерть королю. Басиліо ненадовго звільняє Сехисмундо, але коли принц починає лютувати, король знову його ув'язнює і переконує, що то був тільки сон.
Центральна тема п'єси - конфлікт між волею людини і долею. Це одна з найвідоміших п'єс Кальдерона. Вона також торкається тем протиріччя між снами і реальністю, конфлікту батька і сина. П'єса адаптована для різнопланового виконання на сцені, як роман, а також екранізована.
неділю, 7 вересня 2014 р.
Смерть матері Юговичів
сербська народна балада
Ой зібралось військо на Косові,
А в тім війську Юговичів дев'ять,
А десятий Юг-Богдан поважний.
Молить Бога Юговичів мати,
Щоб він дав їй очі соколині
Та ще й білі крила лебедині,
Стендаль. Біографія (скорочено)
(23 січня 1783 - 23 березня 1842)
Анрі-Марі Бейль народився 23 січня 1783 року в місті Ґренобль. Він відомий під псевдонімом Стендаль. Його батько був адвокатом, а мати померла, коли йому було 7 років. Дитинство Стендаля було нещасливим, він страждав від браку уяви в свого батька. Його вихованням займалися тітка і католицький абат Ральян, яких він недолюблював.
четвер, 4 вересня 2014 р.
Життя - це сон. Хорнада ІІІ. Сцени 9-14
Входить Сехисмундо, вдягнутий в звірину шкуру; солдати в бойовому марші; Кларін. Б’ють барабани.
Життя - це сон. Хорнада І. Сцени 5-8
Астольфо і солдати виходять з одного боку, з другого - інфанта Естрелья і придворні дами. За сценою - військова музика і залпи салютів.
Життя - це сон. Хорнада І. Сцени 1-4
(хорнада І - 1-4, 5-8) (хорнада ІІ - 1-4, 5-9, 10-19) (хорнада ІІІ - 1-8, 9-14)
переклад Михайла Литвинця
переклад Михайла Литвинця
Дійові особи:
Басиліо, король Полонії.
Сехисмундо, принц.
Астольфо, герцог Московії.
Клотальдо, старий.
Кларін, блазень.
Естрелья, інфанта.
Росáура, знатна дама.
Солдати, почет, музиканти, співаки, слуги, придворні дами.
Дія відбувається у дворі польського короля, у фортеці неподалік і на полі битви.
середу, 3 вересня 2014 р.
Про Іллю Муромця та Соловія (скорочено)
Ілля Муромець збирається з рідного села Карачаєва, міста Мурома до Києва на службу до князя Володимира й просить благословення у своїх батьків. Він сідає на коня й вирушає в мандрівку полями й лісами, через річки й озера.
Під Черніговом Ілля Муромець зустрічає трьох татарських царевичів з велетенським військом (40 тис.), які збираються захопити місто. Він бере в руки свого меча й починає нищити ворога, топтати татарських воїнів конем, так щоб жоден не врятувався. Він впіймав трьох царевичів живими й наказує їм їхати в свої царства:
«Та по всьому світу розкажіть,
Що свята Русь не пуста стоїть,
Що святу Русь могутні богатирі бережуть»
Про Іллю Муромця та Соловія
Гей, у славному та у городі у Муромлі,
Та у тому селі та Карачаєві,
Гей, то не старий дуб к землі нагинається
Ой то добрий молодець Ілля Муромець
Батьку-матері уклоняється:
понеділок, 1 вересня 2014 р.
Перевтілення. Франц Кафка (скорочено)
Грегор Замза, комівояжер, прокидається в своєму ліжку й усвідомлює, що він перетворився на велетенську комаху. Він озирається довкола, але не помічає в кімнаті нічого дивного, тому вирішує продовжити спати, щоб забути про те, що трапилося. Він намагається перевернутися на бік, але йому це не вдається з цим новим тілом - він лежить на своїй твердій, випуклій спині й не може поворушитися. Він намагається почухати живіт, але, коли торкається себе одною зі своїх багатьох нових кінцівок, йому стає огидно від самого себе. Грегор думає про те, яке жахливе життя комівояжера, і як йому хотілося б звільнитися, якби його батьки й сестра не були такими залежними від його зарплати. Він повертається до годинника й бачить, що проспав і запізнився на потяг, яким мав їхати на роботу.
неділю, 31 серпня 2014 р.
Франц Кафка. Біографія
(3 липня 1883 - 3 червня 1924)
Франц Кафка досліджував боротьбу людини за розуміння й безпеку у своїх новелах "Америка", "Процес" та "Замок".
Народився 3 липня 1883 року у Празі, столиці сучасної Чеської республіки, у єврейській сім'ї середнього класу. Після вивчення права у Празькому університеті він працював страховим агентом й писав вечорами. У 1923 році переїхав до Берліну й зосередився на письменництві, але невдовзі після цього помер від туберкульозу. Його друг Макс Брод опублікував більшість його творів посмертно, зокрема романи "Америка" і "Замок".
пʼятницю, 29 серпня 2014 р.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №10. Байдари
Жену вперед коня, щоб линув, ніби птах;
Ліси, яри, шпилі біжать назустріч оку,
Подоба бистрого хвилястого потоку,-
Сп'яніння прагну я найти у цих дивах.
Але зморився кінь. Тоді в моїх очах,
Неначе в дзеркалі, розбитім зненароку,
У час, коли туман долину вкрив широку,
Примарою встає той весь казковий шлях.
Все спить, лиш я не сплю. Вода мене студена
В обійми прийняла. Ось чорний вал шумить,-
Його стрічаю я, вперед простяг рамена,-
I хвиля над чолом розбилась, клекотить...
Я жду, щоб мисль моя, як човен без причала,
Збудилась серед вод і в забуття запала.
Ліси, яри, шпилі біжать назустріч оку,
Подоба бистрого хвилястого потоку,-
Сп'яніння прагну я найти у цих дивах.
Але зморився кінь. Тоді в моїх очах,
Неначе в дзеркалі, розбитім зненароку,
У час, коли туман долину вкрив широку,
Примарою встає той весь казковий шлях.
Все спить, лиш я не сплю. Вода мене студена
В обійми прийняла. Ось чорний вал шумить,-
Його стрічаю я, вперед простяг рамена,-
I хвиля над чолом розбилась, клекотить...
Я жду, щоб мисль моя, як човен без причала,
Збудилась серед вод і в забуття запала.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №9. Могили гарему
Мірза до мандрівника
На стіл аллахові любові перші грона
Узято тут колись; перлини осяйні
Із моря ніжності та розкоші - труні
Були тут віддані, на смерті темне лоно.
Окрила забуття і часу їх заслона,
Над ними зносяться тюрбани кам'яні,
Неначе бунчуки у демонській війні;
Гяур їх імена тут креслить беззаконно.
О рози райські! Вам на схилі чистоти
Під листям сорому судилось одцвісти,
Не осквернили вас лихі невірні очі.
Чужинець молодий тепер сюди ступив,-
Дозволив я йому, прости мене, пророче! -
З чужинців перший він сльозу отут зронив.
На стіл аллахові любові перші грона
Узято тут колись; перлини осяйні
Із моря ніжності та розкоші - труні
Були тут віддані, на смерті темне лоно.
Окрила забуття і часу їх заслона,
Над ними зносяться тюрбани кам'яні,
Неначе бунчуки у демонській війні;
Гяур їх імена тут креслить беззаконно.
О рози райські! Вам на схилі чистоти
Під листям сорому судилось одцвісти,
Не осквернили вас лихі невірні очі.
Чужинець молодий тепер сюди ступив,-
Дозволив я йому, прости мене, пророче! -
З чужинців перший він сльозу отут зронив.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №7. Бахчисарай уночі
З мечетей тихо йдуть побожні мусульмани,
Ізану відголос німіє вдалині,
I срібний ночі цар пливе в височині,
Здаля побачивши зорі лице рум'яне.
В гаремі зорянім світило полум'яне
Одно по одному засвічує вогні,
I хмарка лебедем пливе по синизні,
Вся біла, наче сніг, лямована в багряне.
Там темний кипарис одкинув довгу тінь,
Там мінарет стрункий. А ген, лиш оком кинь,-
Гранітні велетні, немовби до Евліса
Зійшлись дияволи на раду потайну.
З них часом блискавка зринає вдалину
I лине в темряві, як бистрий кінь фариса.
Ізану відголос німіє вдалині,
I срібний ночі цар пливе в височині,
Здаля побачивши зорі лице рум'яне.
В гаремі зорянім світило полум'яне
Одно по одному засвічує вогні,
I хмарка лебедем пливе по синизні,
Вся біла, наче сніг, лямована в багряне.
Там темний кипарис одкинув довгу тінь,
Там мінарет стрункий. А ген, лиш оком кинь,-
Гранітні велетні, немовби до Евліса
Зійшлись дияволи на раду потайну.
З них часом блискавка зринає вдалину
I лине в темряві, як бистрий кінь фариса.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №6. Бахчисарай
Великі та німі Гіреїв двір і сад!
По ганках, що мели покірних баш тюрбани,
Через потуги трон і любощів дивани
Літає сарана, повзе холодний гад.
Повився темний плющ і дикий виноград
По вікнах, по стіні подобою альтани.
Руїна - пише тут на мурах гість незнаний,
Як Валтасарові, на віковічний згад.
А в залі ще стоїть окраса мармурова:
Гарему то фонтан. Сльоза його перлова
Спадає по сльозі і промовля щомить:
"О де ви, де тепер, любов, могуття й славо,
Що мали у віках сіяти величаво?
Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить".
По ганках, що мели покірних баш тюрбани,
Через потуги трон і любощів дивани
Літає сарана, повзе холодний гад.
Повився темний плющ і дикий виноград
По вікнах, по стіні подобою альтани.
Руїна - пише тут на мурах гість незнаний,
Як Валтасарові, на віковічний згад.
А в залі ще стоїть окраса мармурова:
Гарему то фонтан. Сльоза його перлова
Спадає по сльозі і промовля щомить:
"О де ви, де тепер, любов, могуття й славо,
Що мали у віках сіяти величаво?
Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить".
четвер, 28 серпня 2014 р.
Адам Міцкевич. Кримські сонети №5. Вигляд гір із степів Козлова
М а н д р і в н и к
Там! Чи то звів аллах стіною море льоду,
Чи трон для ангелів з холодних туч воздвиг?
Чи диви ряд фортець наставили міцних,
Щоб каравани зір не пропускать зі сходу?
Чи Цареград горить на грані небозводу,
Чи, може, то аллах між темних шат нічних
Повісив свій ліхтар у небесах німих,
Щоб мандрівним світам осяяти природу?
М і р з а
Там?.. Був я. Там зима. Гортані рік прудких
I дзьоби ручаїв там п'ють холодну воду.
Дихнув я - білий сніг пішов із уст моїх.
Там, де гірські орли не залітали зроду,
Спить грім в колисці з хмар, повитий у туман.
Там зірка лиш над мій підносилась тюрбан.
То Чатирдаг!"
М а н д р і в н и к
А-а!
Там! Чи то звів аллах стіною море льоду,
Чи трон для ангелів з холодних туч воздвиг?
Чи диви ряд фортець наставили міцних,
Щоб каравани зір не пропускать зі сходу?
Чи Цареград горить на грані небозводу,
Чи, може, то аллах між темних шат нічних
Повісив свій ліхтар у небесах німих,
Щоб мандрівним світам осяяти природу?
М і р з а
Там?.. Був я. Там зима. Гортані рік прудких
I дзьоби ручаїв там п'ють холодну воду.
Дихнув я - білий сніг пішов із уст моїх.
Там, де гірські орли не залітали зроду,
Спить грім в колисці з хмар, повитий у туман.
Там зірка лиш над мій підносилась тюрбан.
То Чатирдаг!"
М а н д р і в н и к
А-а!
Адам Міцкевич. Кримські сонети №3. Плавба
Зростає шум, густіш морські снують потвори,
Драбиною моряк поп'явся, ніби тінь,
I висне в плетиві ледь зримих павутинь:
Так огляда павук сильце своє прозоре.
А вітер - вітер дме! Помчавсь між хвилі-гори
Свавільний корабель, немов шалений кінь;
Б'є піняві вали, у хмарну височінь
Чолом підноситься, крилатий вітер боре.
I мій буяє дух у розгулі стихій,
Уява розпина свій парус огняний,
I лине крик з грудей, піднісшися над прахом,
До лона корабля припав я, ніби жду,
Що від зусиль моїх прискорить він ходу...
Як любо! Знаю я, що значить бути птахом!
Драбиною моряк поп'явся, ніби тінь,
I висне в плетиві ледь зримих павутинь:
Так огляда павук сильце своє прозоре.
А вітер - вітер дме! Помчавсь між хвилі-гори
Свавільний корабель, немов шалений кінь;
Б'є піняві вали, у хмарну височінь
Чолом підноситься, крилатий вітер боре.
I мій буяє дух у розгулі стихій,
Уява розпина свій парус огняний,
I лине крик з грудей, піднісшися над прахом,
До лона корабля припав я, ніби жду,
Що від зусиль моїх прискорить він ходу...
Як любо! Знаю я, що значить бути птахом!
Підписатися на:
Дописи (Atom)