Один із найвідоміших віршів видатного французького поета Гійома Аполлінера "Міст Мірабо" був написаний у 1912 році та увійшов до збірки поезій "Алкоголі. Вірші 1898 - 1913".
Поет присвятив цей вірш своїй коханій Марі Лорансен. Їхні почуття минули і сум розлуки Гійом вилив у поетичні рядки.
Мінливість людського життя та почуттів він порівнює із мінливістю річки Сени. З плином часу змінюється все - людські стосунки, хід життя, так само і вода, що пропливає під мостом Мірабо. Аполлінер пише:
"Любов мине
і знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине"
Ці думки перегукуються із українською приказкою "Двічі в одну річку не ввійдеш". Те, що вже минуло, не можна повернути назад. Можна через багато років зустріти колись кохану людину і зрозуміти, що від колишніх почуттів залишився лише сумний спогад. А скільки ще таких людей, скільки таких стосунків назбирається за все життя? І скільки із цих стосунків сплине з часом, залишивши після себе лише сум та спогади?
Здається, що міст Мірабо у цій поезії вибраний зовсім не випадково. Не одне покоління французів приходило саме на цей міст, щоб зізнатися у коханні. Тому не дивно, що міст Мірабо символізує романтичні стосунки закоханих. За іншою версією, дещо тривіальнішою, Гійом описав саме цей міст, бо йому доводилося перетинати міст Мірабо щоразу, коли він йшов на побачення із Марі Лорансен (ймовірно, це просто легенда).
Цікаве порівняння моста із з'єднаними руками закоханих:
"Рука в руці постiймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче"
Міст з'єднує два береги, так само як і закохані з'єднують руки, поки між ними пропливає невпинно час-вода. Тільки час виявляється безжальнішим до людських стосунків. Час втомлюється від постійного пошуку людини чогось "вічного" у своєму житті та чинить по-своєму, роз'єднуючи руки і долі.
Автор так само виражає своє ставлення до непостійності цього життя та прагнення зберегти, якщо не свої стосунки з іншими, то хоча б самого себе. Так, він раз за разом повторює:
"Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є "
Вірш написано у стилі кубофутуризму. У ньому відсутні розділові знаки. Можливо, таким чином автор показує невпинний хід своїх думок та емоцій, вкотре привертаючи увагу читача до основної ідеї плинності часу і життя.
