Аналіз вірша Гійома Аполлінера. Міст Мірабо

Один із найвідоміших віршів видатного французького поета Гійома Аполлінера "Міст Мірабо" був написаний у 1912 році та увійшов до збірки поезій "Алкоголі. Вірші 1898 - 1913".

Поет присвятив цей вірш своїй коханій Марі Лорансен. Їхні почуття минули і сум розлуки Гійом вилив у поетичні рядки.

Мінливість людського життя та почуттів він порівнює із мінливістю річки Сени. З плином часу змінюється все - людські стосунки, хід життя, так само і вода, що пропливає під мостом Мірабо. Аполлінер пише:

"Любов мине
і знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине"

Аналіз вірша Анни Ахматової "Дав мені юнь Ти сутужную"

У вірші "Дав мені юнь Ти сутужную" Анна Ахматова звертається до Бога, ніби просячи вибачення за те, що вона нічим не збагачує свою душу, мовби марнуючи своє життя. Вона піддається гріхові гордині, звертаючи увагу на слово кожного дурня, хоча насправді вважає лестощі сміттям. Анна розмірковує про те, що доля приносить славу, розспівуючи їй оди й хвалу, а вона "скупа" не може від цього відмовитися, таким чином іще більше піддаючись впливові чи не найгіршого смертельного гріха. Анна вважає, що не заслуговує бути навіть билинкою в саду Отця, не те, що трояндою.Свою славу вона називає тугою, каже, що це лише ускладнює її життя. Й справді ми часто не замислюємося про те, що публічність та слава є привабливими лише зовні. Однак це важко зрозуміти, поки не опинишся сам в сяйві слави, яка ніби забирає особисте життя, замінюючи його постійним білим шумом від слів кожного дурня, яке не має насправді ніякого значення, але все одно чіпається за душу, від впливу якого закритися дуже важко, щоб іти правильним шляхом і збагачувати свою душу за той короткий виділений нам на Землі час. Як у притчі про талант, закопаний у землю, Анна сумнівається, чи вона примножила свій дар від Бога, чи знайдеться для неї хоча б найменше місце в саду Отця.

Аналіз вірша Ду Фу. Пісня про хліб і шовк

У "Пісні про хліб і шовк" оспівується звичайна буденна праця людини, яка протиставляється воєнній славі. За довгу свою історію Китай пережив багато воєн як з сусідніми державами, так і всередині країни, тому в кожному з численних міст знайдуться чоловіки, яким доводилося воювати. Але людина не може жити одною війною, тому врешті решт настає мирний час, коли зброю перековують на знаряддя праці. Саме така покірна щоденна праця підтримує вогник життя у кожній людині, а країна не може існувати без своїх громадян.
Якою б звитяжною та славною не була війна, коли її страшний гул стихає, доводиться складати мечі та відбудовувати державу заново, приводити все до ладу. Війна - це радше перехідний період, який не може тривати вічно.
 Ду Фу оспівує працю землероба та шовкопряда. Хліб - це символ життя в багатьох культурах. В якій би скруті не була людина, поки в неї є хліб, вона може вижити. Згадки про шовк у цьому вірші теж не випадкові, адже шовк - це основний товар, який упродовж багатьох років експортували з Китаю. Не дарма навіть найвідоміший торговий шлях з Китаю до Середземномор'я називається Шовковим Шляхом. Якщо в країні вирощують шовк, то вона ймовірно має куди його продавати. А це означає, з одного боку, економічний розвиток і, з іншого, мирні стосунки з іншими державами.