пʼятницю, 25 липня 2014 р.

Михайло Лермонтов. На дорогу йду я в самотині...

На дорогу йду я в самотині;
Крем'яна в тумані путь блищить:
Тихо. Бога слухає пустиня,
І зоря з зорею гомонить.

Небеса прекрасні та безкраї!
Спить земля в промінні голубім...
Чом же серце з боллю завмирає?
Жду чого? Жалію я за чим?

Мрією не тішусь я пустою,
Днів не жаль, що більш не розцвітуть.
Я жадаю волі та спокою!
Я б хотів забутись і заснуть!

Та не тим холодним сном могили...
Я б навік заснути так хотів,
Щоб живі дрімали в серці сили,
Щоб у грудях віддих тріпотів;

Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене
Про кохання ніжний спів лунав,
Наді мною темний дуб зелений
Щоб схилявся й листям розмовляв.

Михайло Лермонтов. І нудно, і сумно...

І нудно, і сумно! — і нікому руку подать,
Як горе у душу прилине... Бажання!..
Чи варто даремно і вічно бажать?..
А роки минають — найкращі хвилини!
Кохати... кого ж бо? На час, годину — дарма,
Кохання ж навік — неможливе...
Чи в себе заглянеш? — минулого й сліду нема:
І радість, і мука, і все це мінливе!
Що пристрасті? — Скоро вогонь їх солодких недуг
При слові розсудку згасає,
Й життя — як поглянеш на нього уважно навкруг —
Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!

Ду Фу. Повертаються дикі гуси

Я приїхав на схід —
від домівки це тисячі лі.
Як уляжеться бунт,
повернуся якої весни?
Споглядаю над містом гусей -
Серце рветься з німої журби,
Бо на північ летять,
на вітчизну вертають вони!

середу, 23 липня 2014 р.

Федеріко Гарсія Лорка. Газела про темну смерть

Хотів би я заснути, як засинають яблука,
і спати десь далеко від цвинтарного гамору.
Хотів би я заснути, як та мала дитина,
що в чистім морі мріє собі розкраять серце.

Ви тільки не кажіть мені, що мертві не кривавляться,
бо рот гниє, а все водиці просить.
Навіщо мені знати, як їх мордують трави
і місяць із гадючим ротом,
що порається перед світом.

Хотів би я заснуть на час,
на час, на хвильку, на століття,
хай знають тільки всі, що я не вмер,
що є в моїх устах ще стійло золоте,
що я - маленький приятель провесняного леготу
і велетенська тінь од власних сліз.

Покрий мене над ранок покривалом,
хай пригорщами сипле на тіло мурашву;
змочи мені взуття твердючою водою,
хай клешні скорпіонячі по ній дрібочуть пoковзом.

Бо хочу я заснути, як засинають яблука,
навчитися плачу, що від землі очистить,
бо хочу бути разом з дитиною сумною,
що в чистім морі мріє собі розкраять серце.

Федеріко Гарсія Лорка. Балада про чорну тугу

Клюють півні темний обрій,
ніяк сонця не знаходять;
Самотина Горова
із гори крутої сходить.
Пахне кіньми і тінями
її тіло, лите з бронзи,
груди, два курні ковадла,
круглим жалем тужать-стогнуть.
"Самотино, що шукаєш,
чом блукаєш самотою?"
"Чом блукаю, сама знаю,
що тобі до мого болю?
Я шукаю   в цьому краї
саму себе, свою долю".
"Самотино, моє горе,
коли кінь закусить повід,
заженеться з гону в море,
буйна хвиля його втопить".
"Не кажи мені про море!
Проростає туга чорна
на оливковій землі
під зелений шепіт-гомін".
"Ти скажи, яка ж то туга,
яка мука невгамовна,
що з очей тобі сльозить
гіркота терпка лимонна?"
"Мечусь дома, як причинна,
з тою тугою жалькою,
волочаться долі коси
і по кухні, й по алькову.
Все на мені з тої туги
гагатом чорним холоне...
Ой льолі ж мої ллянії,
ой макове моє лоно!"
"Самотино! Вмийся біло
непочатою водою,
собі серце заспокой,
може, знайдеш свою долю".

Федеріко Гарсія Лорка. Гітара

Як заридала
моя гітара,-
розбилась досвітку
криштальна чара.
Ой заридала
моя гітара...
Хочу утішить -
надармо,
хочу утишить -
намарно.
Плаче, як вода,
що рине з яру,
плаче, як вітер,
що жене хмару.
Хочу впинити -
надармо,
вона ридає
за даллю.
Плаче пісок гарячий,
кличе біле латаття,
плаче стріла за ціллю,
вечір кличе світання,
плаче в голім гіллі
пташка остання.
А-ой, гітаро!
У серці п'ять ножів
одним ударом!

понеділок, 21 липня 2014 р.

Аналіз вірша Анни Ахматової "Дав мені юнь Ти сутужную"

У вірші "Дав мені юнь Ти сутужную" Анна Ахматова звертається до Бога, ніби просячи вибачення за те, що вона нічим не збагачує свою душу, мовби марнуючи своє життя. Вона піддається гріхові гордині, звертаючи увагу на слово кожного дурня, хоча насправді вважає лестощі сміттям. Анна розмірковує про те, що доля приносить славу, розспівуючи їй оди й хвалу, а вона "скупа" не може від цього відмовитися, таким чином іще більше піддаючись впливові чи не найгіршого смертельного гріха. Анна вважає, що не заслуговує бути навіть билинкою в саду Отця, не те, що трояндою.Свою славу вона називає тугою, каже, що це лише ускладнює її життя. Й справді ми часто не замислюємося про те, що публічність та слава є привабливими лише зовні. Однак це важко зрозуміти, поки не опинишся сам в сяйві слави, яка ніби забирає особисте життя, замінюючи його постійним білим шумом від слів кожного дурня, яке не має насправді ніякого значення, але все одно чіпається за душу, від впливу якого закритися дуже важко, щоб іти правильним шляхом і збагачувати свою душу за той короткий виділений нам на Землі час. Як у притчі про талант, закопаний у землю, Анна сумнівається, чи вона примножила свій дар від Бога, чи знайдеться для неї хоча б найменше місце в саду Отця.

Аналіз вірша Ду Фу. Пісня про хліб і шовк

У "Пісні про хліб і шовк" оспівується звичайна буденна праця людини, яка протиставляється воєнній славі. За довгу свою історію Китай пережив багато воєн як з сусідніми державами, так і всередині країни, тому в кожному з численних міст знайдуться чоловіки, яким доводилося воювати. Але людина не може жити одною війною, тому врешті решт настає мирний час, коли зброю перековують на знаряддя праці. Саме така покірна щоденна праця підтримує вогник життя у кожній людині, а країна не може існувати без своїх громадян.
Якою б звитяжною та славною не була війна, коли її страшний гул стихає, доводиться складати мечі та відбудовувати державу заново, приводити все до ладу. Війна - це радше перехідний період, який не може тривати вічно.
 Ду Фу оспівує працю землероба та шовкопряда. Хліб - це символ життя в багатьох культурах. В якій би скруті не була людина, поки в неї є хліб, вона може вижити. Згадки про шовк у цьому вірші теж не випадкові, адже шовк - це основний товар, який упродовж багатьох років експортували з Китаю. Не дарма навіть найвідоміший торговий шлях з Китаю до Середземномор'я називається Шовковим Шляхом. Якщо в країні вирощують шовк, то вона ймовірно має куди його продавати. А це означає, з одного боку, економічний розвиток і, з іншого, мирні стосунки з іншими державами.

неділю, 20 липня 2014 р.

Ду Фу. Пісня про хліб і шовк

У Піднебесній, по Китаю всьому,
Є тисяч десять міст, мабуть;
Але чи є хоча б одне, в якому
Не славилася б воїнів могуть?
А що, якби серпи, мотики й рала
Повиливати нам з блискучих лат,
Аби воли покірно оборали
Цунь поля запустілого улад?
Гіркі ридання вже б не поливати
Ту землю, де гула страшна війна.
Чоловіки б із піснею орали,
Жінки б наткали з шовку полотна.

читати аналіз вірша )

Ду Фу. При місяці згадую брата

Тривожно гримлять барабани — вже люди не ходять;
Це осінь, і чується втомлена пісня гусей...
А ніч розсипає дзвінкої роси білі води;
А в ріднім краю місяць світло ясніше несе.
І брат мій далеко, розлучені ми — чи навіки?
Ніхто не пита, чи помер я давно, чи живу;
Я довго не маю листів, а послав їх без ліку, —
Пожежі війни все палають вві сні й наяву...

суботу, 19 липня 2014 р.

Лі Бо. Входжу в річку

Входжу в річку, грає осіння вода...
люблю свіжість цих лілій...
зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,
хвилюється заводь...
дивна ця година... громадяться шовкові хмари...
хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм;
з тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше...
в горі й надії дивлюся туди... північний вітер в обличчя.

Лі Бо. Печаль на яшмовому ганку

На яшмових сходах 
біліє холодна роса. 

Промокли панчохи. 
Пливуть мовчазні небеса. 

Дивлюсь крізь фіранку 
на місяць осінній печальний - 

На тихій воді він тремтить 
і повільно згаса.

понеділок, 7 липня 2014 р.

Анна Ахматова. Біографія

Анна Ахматова

(1889 — 1966)

Анна Андріївна Ахматова (до заміжжя Горенко) - видатна російська поетеса, письменниця, літературознавець, літературний критик та перекладач, визнана класиком вітчизняної поезії ще в 1920-х роках, ще за життя здобула славу й визнання в СРСР та за кордоном.

Олександр Блок. Незнайома

По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.

Вдали над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.

Гійом Аполлінер. Лорелея

Жила у Бахарасі білявка чарівна 
Усіх мужчин в окрузі з ума звела вона 

І врешті сам єпископ позвав її на суд 
Та виправдати мусив через її красу 

О Лорелеє очі у тебе як смарагд 
Хто вчив тебе чаклунства який великий маг 

Прокляті в мене очі проклята я сама 
Хто в очі ті загляне тому життя нема 

У них не самоцвіти пекельнії вогні 
В огні в огні спаліте ті чари навісні 

В тім полум'ї шаленім і я старий горю 
Хай судить тебе інший а я програв цю гру 

Не смійся превелебний молися небесам 
Спали мене благаю рятуйсь як можеш сам 

Поїхав мій коханий у чужодальній світ 
Спали мене благаю мені немилий світ 

Болить у мене серце то мабуть не к добру 
Сама на себе гляну вже знаю що помру 

Болить у мене серце відколи я сама 
Болить у мене серце бо милого нема 

Призвав тоді єпископ трьох лицарів як стій 
Ведіть цю божевільну в дівочий монастир 

О Лоро тужна Лоро в очах у тебе шал 
Іди іди в черниці забудеш марний жаль 

І рушили в дорогу вони учотирьох 
І плакалась небога до провожа тих трьох 

Пустіть мене молю вас на верх тії скали 
Нехай ще раз спогляну на замок мій згори 

Нехай ще раз побачу свій образ у воді 
А потім прилучуся до дів святих і вдів 

Вже коси золотаві на вітрі розплелись 
Вернися Лорелеє гукали їй вернись 

Ви бачите по Рейну там човничок пливе 
А в човні тім мій милий і він мене зове 

Вертається мій милий у мене серце мре 
Не стямилась причинна шубовснула у Рейн 

Побачила свій образ то і сама вмирай 
Ті сонячнії коси ті очі як смарагд

Перекладач: М.Лукаш 

Борис Пастернак. Зимова ніч

Мело, мело по всей земле
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.

Олександр Блок. Скіфи

Мильоны - вас. Нас - тьмы, и тьмы, и тьмы.
Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, скифы - мы! Да, азиаты - мы,
С раскосыми и жадными очами!

Для вас - века, для нас - единый час.
Мы, как послушные холопы,
Держали щит меж двух враждебных рас
Монголов и Европы!

Гійом Аполлінер. Зарізана голубка й водограй

О постаті убиті любі 
О дорогі розквітлі губи 
Міє Мареє 
Єтто Лорі 
Анні і ти Маріє 
Де ви дівчата 
Я вас питаю 
Та біля водограю 
Що плаче й кличе 
Голубка маревіє 

Душа моя в тремкій напрузі 
Де ви солдати мої друзі 
Де ви Бійї Даліз Реналь 
Печальні ваші імена 
Як у церквах ходu луна 
Б'ють відгомоном до небес 
Ви в сонну воду глядитесь 
І погляд ваш вмирає десь 
Де Брак де Макс Жакоб Дерен 
Що в нього очі як той Рейн 

Де милий Кремніц волонтер 
Вже може їх нема тепер 
Душа ятриться з непокою 
I водограй рида зі мною 

А як вони іще живі 
Десь б'ються на Північнім фронті 
Тим олеандри всі в крові 
I сонце ранене в траві 
На багрянистім горизонті 

Перекладач: Микола Лукаш