«Щасливий принц», Оскар Уайльд (оповідання, скорочено)

Оповідання Оскара Уайльда «Щасливий принц» — це зворушлива казка про самопожертву, співчуття й справжні людські цінності.

Після смерті Принца, статую його встановлюють у центрі міста. Вона вкрита золотом і прикрашена дорогоцінними каменями, тому здається символом краси та щастя. Проте душа Принца, що мешкає всередині статуї, бачить людські страждання й сумує — на відміну від свого життя, коли він жив у розкоші й не знав горя.

Бджола та Шершень. Григорій Сковорода

— Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.

— Ти поважний дурень, пане раднику,— відповіла Бджола.— Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.

Сила:

Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: "Веселість серця — життя для людини" — і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха. Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? — Тоді,— відповість вам,— коли полюю зайця.— Коли заєць смачніший? — Тоді,— відповість мисливець,-коли добре за ним полюю.

Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Ціцеронової книжечки "Про старість"...

Але ж розкусити треба, що то значить-жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: "Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним".

Портрет Доріана Грея. Оскар Уайльд (скорочено)

Видатний художник Безіл Холвард зустрічає Доріана Грея в лондонському маєтку своєї тітки леді Брендон. Доріан - добре вихований, заможний та неймовірно вродливий юнак, одразу захоплює творчу уяву Безіла. Художник просить його позувати для кількох портретів, де зображає юнака грецьким героєм чи міфічним персонажем. Роман починається з того, як художник закінчує свій перший портрет Доріана такого, яким він є у справжньому житті, але, як сам Безіл зізнається своєму другові лорду Генрі Воттону, портрет його розчаровує, бо він видає занадто багато його почуттів до хлопця. Лорд Генрі, відомий дотепник, любить шокувати своїх друзів своїм прославлянням юності, краси та егоїстичної гонитви за насолодою. Він не погоджується з Безілом та стверджує, що цей портрет - шедевр. До студії приходить Доріан, і Безіл неохоче представляє його лордові Генрі. Художник побоюється, що лорд матиме руйнівний вплив на вразливого молодого Доріана.

Страх Безіла не безпідставний. Вже до кінця своєї першої бесіди лорд Генрі засмучує Доріана своєю промовою про минучий характер краси та молодості. Стурбований тим, що ці найбільш вразливі його властивості згасають з кожним днем, Доріан проклинає свій портрет. Хлопець вважає, що одного дня картина нагадуватиме йому про ту красу, яку він втратив. В розпачі Доріан обіцяє пожертвувати своєю душею за те, щоб портрет забрав від нього тягар віку і ганьби, а сам юнак міг вічно залишатися молодим. Після цього лорд Генрі заявляє, що хоче забрати собі портрет, але Безіл відмовляє йому, бо картина належить Доріанові.

Айвенго (скорочено)

Для Англії настали темні часи. Змінилося чотири покоління після завоювання острова норманами. Напруга між саксонцями та норманами досягла найвищої точки - кожен народ відмовляються спілкуватися мовою іншого. Король Річард піймали та ув'язнили в Австрії, коли він повертався додому із хрестового походу. Його корисливий брат, принц Джон, зайняв престол, і під його правлінням норманська шляхта почала зловживати своїми повноваженнями. Вони повідбирали землю у саксонців, а саксонських землевласників перетворили на кріпаків. Це розлютило саксонську шляхту, зокрема й запального Седрика Ротервудського. Седрик керуючись саксонськими звичаями, позбавляє спадку свого сина Айвенго за те, що той пішов за королем Річардом на війну. Крім цього, Айвенго закоханий у підопічну Седрика Ровену, яку Седрик має намір видати заміж за Ательстана, нащадка саксонського короля. Седрик плекає надію, що цей союз відродить королівський рід саксонців.

Потай від свого батька Айвенго повертається до Англії, вбраний як пілігрим. Потім приховуючись за образом Лицаря, Позбавленого Спадку, він бере участь у великому турнірі в Ешбі. З допомогою таємничого Чорного лицаря він долає свого найбільшого ворога, темплієра Бріяна де Буа-Гілбера, та перемагає у турнірі. Він проголошує Ровену королевою любові та краси та викриває публіці, ким він є насправді. Важко поранений, Айвенго падає на турнірному полі. Тим часом, принц Джон почув плітки, що Річард звільнився із австрійської в'язниці. Він та його радники Вальдемар Фітцурс, Моріс де Брасі та Реджинальд Фрон де Беф починають планувати, як завадити Річарду повернути собі англійський престол.

Червоне і чорне. Стендаль (скорочено)

Пан де Реналь, мер провінційного містечка Вер'єр, наймає Жульєна Сореля гувернантом для своїх дітей. Жульєн єдиний син теслі, який мріє повторити шлях свого героя Наполеона. Однак в ті часи, в які довелося жити Жульєну, чоловіки здобувають силу у церкві, а не в армії. Жулєн збирається стати священиком, але тим не менше вирішує звабити дружину мера, пані де Реналь, вважаючи це своїм обов'язком. Вони стають коханцями, але Вально, політичний суперник мера, взнає про цей роман та починає розповсюджувати плітки. Пан де Реналь глибоко збентежений цією ситуацією, але дружина переконує його, що плітки неправдиві. Пан Шелан, місцевий священик та наставник Жульєна, відсилає його до семінарії у Безансоні, щоб уникнути подальношо скандалу.

Ректор семінарії, абат Пірар симпатизує Жульєну та заохочує його стати чудовим священиком. Жульєн вирізняється поміж інших семінаристів своїми блискучими успіхами у навчанні, але насправді юнак має на думці лише багатство та високий суспільний статус. Інші священики семінарії не здогадуються про це лицемірство Жульєна та заздрять йому. Абат Пірар обурений тим, що церква втручається у політичні справи держави та відмовляється від посади ректора. Його благодійник, маркіз де Ла-моль хоче, щоб Пірар став його особистим секретарем у Парижі, але Пірар каже йому натомість найняти Жульєна.

Жульєн потрапляє у вищий світ Парижа, до якого відчуває водночас захват та огиду. Він намагається знайти собі місце серед знаті, але вони поводяться з ним як із підлеглим. Однак донька маркіза Матільда закохується у Жульєна і вони стають коханцями. Коли Матільда вагітніє та розповідає про свій роман маркізу, він розлючений, але все-таки погоджується на її шлюб з Жульєном, і навіть допомагає хлопцеві піднятися по соціальній драбині, для чого добивається для нього місця поручником у гусарському полку. Жульєну нарешті вдається здійснити свою мрію - він тепер аристократ. Але щастя його триває не довго. Пані де Реналь надсилає маркізу листа, в якому розкриває Жульєна як бабія, який переймається тільки своєю кар'єрою. Маркіз забороняє Матільді виходити заміж за Жульєна. Розлючений Жульєн повертається до Вер'єра та намагається застрілити пані де Реналь. Вона виживає, але Жульєна ув'язнюють та засуджують до смертної кари. Пані де Реналь пробачає Жульєна і помирає через три дні після його страти.

Олівер Твіст. Чарлз Діккенс (скорочено)

Олівер Твіст народився в робітному домі в Англії 1830-их років. Його мати, чиє ім'я нам невідоме, потрапляє до дому з вулиці та помирає невдовзі після народження Олівера. Перші 9 років свого життя хлопчик проводить у сиротинці, після чого його посилають до робітного дому для дорослих. Інші хлопчаки примушують Олівера попросити іще каші під час обіду, що настільки розлючує наглядача, що він пропонує п'ять фунтів тому, хто забере хлопця із робітного дому. Олівера хочуть віддати в учні до жорстокого сажотруса, але натомість його бере до себе парафіяльний трунар містер Сауербері. Коли інший учень трунаря, Ной Клейпол, зневажливо говорить про матір Олівера, хлопчик нападає на нього, чим накликає на себе лють Сауербері. В розпачі Олівер втікає на світанку та вирушає до Лондона.

Максим Гримач. Марко Вовчок (скорочено)

Коли Україна була розділена між Польщею та Московщиною, але кордони ще не так пильно охоронялися, деякі люди часто перевозили Дніпром на продаж різне добро, не сплачуючи мита.

На хуторі над Дніпром навпроти Черкас мешкав Максим Гримач, який таємно допомагав контрабандистам - вночі зустрічав човни та ховав крам до печери. Максим Гримач жив дуже заможно, був вродливий і веселий. Люди любили його за хорошу вдачу, та й він в свою чергу завжди був готовий прийти на допомогу й захистити скривджених. Максим був удівцем і мав двох дочок: старшу Катрю та молодшу Тетяну. Батько дбав про те, щоб доньки його жили у достатку.

Катря вже була дорослою, тому дуже часто до неї приходили свататися парубки. Але дівчина кохала молодого козака Семена, який часто привозив човном з товаром і був у наймах в якогось пана. Катря всім відмовляла, й от одного разу батько запитався її, чому вона перебирає женихами. Максим сказав, що розуміє почуття доньки, але не хоче, щоб вона йшла за бурлаку, а лише за вільного козака. Катря ж відповіла, що вже чекає на свого вільного жениха, самого собі пана - Семену залишається ще рік працювати на свого пана, а тоді він купить собі хутір і вже тоді й сватів пришле. Закоханим треба лише дочекатися весни.

Настає весна. Катря чекає повернення коханого, тим часом готуючи собі посаг: вишиває шовком сорочки та рушники. Але Семен ніяк не повертається. Одного разу до Максима приплив козак і розповів про страшну бурю Дніпрі, в якій загинуло кілька козаків. Катря в цей час стояла в садку за вербою і чула всю розмову. Вона зрозуміла, що трапилося, і сказала батькові, що от він і дочекався собі вільного зятя.

Катря дуже сумує - ніхто не може її розважити. Вона сидить у садку і плете віночок з маків та барвінку. Коли до неї приходить сестра Тетяна, здається, що дівчина трохи розвеселилася. Того вечора вона розмовляє з батьком, але за себе нічого не говорить. Вночі дівчина гарно вбирається і виходить до садка, де на вербі висить її маковий віночок. Катря вдягає вінок на голову й дивиться на місяць, згадуючи коханого, а тоді кидається у річку. Наступного ранку її всюди шукають, але знаходять лише віночок, який плаває на поверхні води.

Максим дуже тужить за донькою і п'ять років навіть не виходить з двору. Тим часом підростає Тетяна. Її сватає хороший і заможний юнак. Батько влаштовує для доньки неймовірно пишне весілля, гості гуляють цілий тиждень. Але коли молодята та гості йдуть з хати, Максим знову згадує та оплакує свою старшу доньку, вважаючи, що це він занапастив її молодість.

Момент (із оповідань тюремної Шехерезади). Володимир Винниченко (скорочено)

Оповідач їде на підводі разом із контрабандистом. Йому неодмінно треба саме тої ночі перетнути кордон, але Семен-контрабандист попереджує, що це небезпечно. Він каже, що багатьох так вбивають, а йти через кордон удень - це те саме, що піти одразу прикордонникам у руки. Оповідач продовжує наполягати на своєму, мовляв "не всіх же вбивають. от і мене не вб'ють". Семен каже йому лягти у возі і накриває рядном, а тоді привозить до якоїсь повітки й каже там заховатися. У повітці оповідач зустрічає якусь панну із міста. Спершу вона лякається, але потім починає весело балакати із оповідачем і каже, що вже два дні тут сидить на соломі.

Приходить Семен і каже, що їм обом треба негайно йти геть, бо стражники розшукують якусь панночку й ось-ось прийдуть і до нього. Він дає їм якийсь селянський одяг, щоб перевдягнутися. Панночка враз стає дуже серйозною і просить у оповідача револьвер. На питання, чи вона вміє стріляти, відповідає, що принаймні себе застрелити зможе. Семен каже їм іти до лісу, де й знаходиться межа.

Оповідач та панночка йдуть разом полем серед жита, вдаючи із себе простих селян. Вони час від часу зупиняються перепочити або перечекати, як повз них проїжджає чиясь підвода. Панночка не хоче казати свого імені, але коли вони вже майже доходять до лісу, раптом просить написати листа і надіслати за адресою, якщо раптом її вб'ють. Вона кілька разів повторює адресу та своє послання: "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя".

У лісі Муся та оповідач поволі то біжуть, то повзуть, озираючись на кожен шурхіт. Вони прислухаються до шуму лісових мешканців, з острахом очікуючи розпізнати в них шум переслідувачів-прикордонників. Вони знову зупиняються, щоб відпочити. Оповідач відчуває раптовий сильний порив почуттів до панночки. Йому хочеться пригорнути її до себе, поцілувати. Муся питається, чи буде він її згадувати, якщо її вб'ють, і каже, що вона його неодмінно збереже у спогадах.

Вони продовжують йти лісом, без поняття, чи близько вони до своєї мети. Й от нарешті ліс закінчується - вони виходять на лощину із двома прикордонними стовпами. Оповідач каже, що тепер їм треба перебігти кордон, але ні в якому разі не можна озиратися чи зупинятися. Вони починають бігти і чують, як їм навздогін вигукують щось, лунають постріли.

Вже по той бік кордону супутники зупиняються і кидаються в обійми один одному, цілуються. Оповідач сповнений ніжних почуттів до панночки. Здається, що всього лише за один день знайомства він прикипів до неї душею. Але Муся пояснює йому, що зараз вони підуть різними шляхами і більше ніколи не побачать один одного. Вона каже, що той ні в якому випадку не повинен її шукати, а цей чарівний момент має залишитися у них в спогадах. "Щастя - момент". Вона не хоче псувати його пошлою буденністю. Оповідач розуміє, що вона має рацію, але навіть не в змозі щось їй відповісти. Вони цілуються на прощання. Панна йде далі своїм шляхом, а оповідач сидить посеред поля, оплакуючи в душі своє "осиротіле щастя". Він не знав, хто вона, і звідки, що з нею трапилося потім, але спогади про панночку залишилися з ним назавжди.

Джакомо Джойс. Джеймс Джойс (повністю)

Хто? Бліде обличчя в рамці важкого запашного хутра, її руки сором’язливі та нервові. Вона носить пенсне. Так: коротка мова. Короткий смішок. Короткий покліп повік.

Ажурне плетиво почерку, видовжене й гарне, позначене тихим презирством і смиренням: молода шляхетна особа.