Оповідання Оскара Уайльда «Щасливий принц» — це зворушлива казка про самопожертву, співчуття й справжні людські цінності.
Після смерті Принца, статую його встановлюють у центрі міста. Вона вкрита золотом і прикрашена дорогоцінними каменями, тому здається символом краси та щастя. Проте душа Принца, що мешкає всередині статуї, бачить людські страждання й сумує — на відміну від свого життя, коли він жив у розкоші й не знав горя.
Одного дня до нього прилітає Ластівка, яка мала відлетіти в Єгипет. Принц просить її допомогти людям у біді: віднести рубін із його меча до бідної швачки, сапфір з ока — до голодного письменника, а потім ще один сапфір — до дівчинки, яка втратила гроші на сірники. Зрештою статуя лишається без прикрас, а Ластівка, ослаблена холодом, помирає біля ніг Принца.
Міська влада вирішує прибрати потворну тепер статую, а свинцеве серце Принца, яке не змогло розплавитися, викидають разом із тілом Ластівки. Але на Небі ангели приносять Богу ці два «найцінніші речі у місті» — серце Принца й мертву Ластівку.
