Я мить чудову пам'ятаю,
Коли мені з'явилась ти,
Як осяйне видіння раю,
Як чистий геній красоти.
В сумній холодній безнадії,
В людській тривожній метушні
Звучав твій голос, наче мрії,
У снах з'являлась ти мені.
Йшли роки. Мрії чарівничі
Розвіяв вітер часу злий,
І я забув твоє обличчя,
Твій стан і голос ніжний твій.
У глушині важкій вигнання
Минали дні мого життя
Без божества і без кохання,
Без сліз, натхнення, без чуття.
Та знов душею воскресаю,
Моїм очам з'явилась ти,
Як осяйне видіння раю,
Як чистий геній красоти.
І серце б'ється знов огнисто,
В моїй душі воскресли знов
І божество, й натхнення чисте,
Й життя, і сльози, і любов.
Перекладач: В. Сосюра
пʼятницю, 15 січня 2016 р.
Олександр Пушкін. Творчість
Поеми
1820 – Руслан и Людмила
1820–21 – Кавказский пленник
1821 – Гавриилиада
1821–22 – Братья разбойники
1823 – Бахчисарайский фонтан
1824 – Цыганы
1825 – Граф Нулин
1829 – Полтава
1830 – Домик в Коломне
1833 – Анджело
1833 – Медный всадник
1825–1832 (1833) – Евгений Онегин
Драми
1825 – Борис Годунов
1830 – Маленькие трагедии; цикл коротких п'єс:
Проза
1828 – Арап Петра Великого (незавершений історичний роман)
1831 – Повести покойного Ивана Петровича Белкина; цикл повістей:
1834 – Пиковая дама (світська повість з містичними елементами)
1834 – Кирджали (повість)
1834 – История Пугачева (повість)
1836 – Капитанская дочка (історичний роман або повість)
1836 – Путешествие в Арзрум (мандрівні нариси)
1836 – Рославлев (незавершена повість)
1837 – История села Горюхина (незавершена повість)
1837 – Египетские ночи (незавершена повість)
1841 – Дубровский (повість; не підготована до друку, можливо, незавершена)
Віршовані казки
1825 – Жених
1830 – Сказка о попе и о работнике его Балде
1830 – Сказка о медведихе (не завершена)
1831 – Сказка о царе Салтане
1833 – Сказка о рыбаке и рыбке
1833 – Сказка о мертвой царевне
1834 – Сказка о золотом петушке
Вірші
1820 – Руслан и Людмила
1820–21 – Кавказский пленник
1821 – Гавриилиада
1821–22 – Братья разбойники
1823 – Бахчисарайский фонтан
1824 – Цыганы
1825 – Граф Нулин
1829 – Полтава
1830 – Домик в Коломне
1833 – Анджело
1833 – Медный всадник
1825–1832 (1833) – Евгений Онегин
Драми
1825 – Борис Годунов
1830 – Маленькие трагедии; цикл коротких п'єс:
- Каменный гость
- Моцарт и Сальери
- Скупой рыцарь
- Пир во время чумы
Проза
1828 – Арап Петра Великого (незавершений історичний роман)
1831 – Повести покойного Ивана Петровича Белкина; цикл повістей:
- Выстрел
- Метель
- Гробовщик
- Станционный смотритель
- Барышня-крестьянка
1834 – Пиковая дама (світська повість з містичними елементами)
1834 – Кирджали (повість)
1834 – История Пугачева (повість)
1836 – Капитанская дочка (історичний роман або повість)
1836 – Путешествие в Арзрум (мандрівні нариси)
1836 – Рославлев (незавершена повість)
1837 – История села Горюхина (незавершена повість)
1837 – Египетские ночи (незавершена повість)
1841 – Дубровский (повість; не підготована до друку, можливо, незавершена)
Віршовані казки
1825 – Жених
1830 – Сказка о попе и о работнике его Балде
1830 – Сказка о медведихе (не завершена)
1831 – Сказка о царе Салтане
1833 – Сказка о рыбаке и рыбке
1833 – Сказка о мертвой царевне
1834 – Сказка о золотом петушке
Вірші
Олександр Пушкін. До моря
Прощай, стихіє в вольній силі!
Останній раз тепер мені
Ти котиш півпрозорі хвилі,
Красою сяєш в далині.
Мов друга журні нарікання,
Мов клич його в прощальний час,
Твій дружній шум серед світання
Почув я тут в останній раз.
Душі моєї світла мріє!
Як часто берегом твоїм
Я тут ходив, носив надії
У серці тихім і сумнім.
Як я любив твої припливи,
Глухий твій шум, безодні глас,
І тишину в вечірній час,
І хвиль свавільних переливи!
Покірний парус на човні
Пливе, незайманий тобою,
У тихі ночі, в світлі дні.
Та враз ти зводишся з прибою,
І кораблі лежать на дні.
Хотів навіки я лишити
Докучні, сірі береги,
З тобою дихати і жити
І на хребтах твоїх носити
Жар поетичної снаги.
Ти ждало, кликало... Надію
Несла в журбі душа моя:
Хоч я любив тебе, як мрію,
Та на землі лишився я...
Навіщо жаль? Куди б я нині
Не йшов у ці тривожні дні,
Одне ім'я в твоїй пустині
На душу проситься мені.
На скелі є гробниця в славі,
Де взяв його холодний сон:
Там спогадання величаві,
Як загасав Наполеон.
Спочив у муці він шаленій,
І вслід за ним, як бурі шум,
Від нас відходить інший геній,
Володар інший наших дум.
Його оплакала свобода,
Віддав він світу свій вінець.
Шуми, клекоче хай негода:
Він був, о море, твій співець!
Твій образ вольний і широкий
Кипів у нім, як дух борні,
Він був, як ти, хмурний, глибокий,
Страшний в своїй самотині.
І світ спустів... Мені-бо всує
Куди б не виніс океан, -
Одна судьба в людей існує, -
Бо де добро - то там вартує
Чи то освіта, чи тиран.
Прощай же, море! Не забуду
Твою красу, твої дари,
І довго, довго чути буду
Твій шум у тихі вечори.
В ліси, в поля, в піски сипучі,
Тобою повний, понесу
Твої затоки й сині кручі,
І сонце, й тінь, і хвиль красу.
Останній раз тепер мені
Ти котиш півпрозорі хвилі,
Красою сяєш в далині.
Мов друга журні нарікання,
Мов клич його в прощальний час,
Твій дружній шум серед світання
Почув я тут в останній раз.
Душі моєї світла мріє!
Як часто берегом твоїм
Я тут ходив, носив надії
У серці тихім і сумнім.
Як я любив твої припливи,
Глухий твій шум, безодні глас,
І тишину в вечірній час,
І хвиль свавільних переливи!
Покірний парус на човні
Пливе, незайманий тобою,
У тихі ночі, в світлі дні.
Та враз ти зводишся з прибою,
І кораблі лежать на дні.
Хотів навіки я лишити
Докучні, сірі береги,
З тобою дихати і жити
І на хребтах твоїх носити
Жар поетичної снаги.
Ти ждало, кликало... Надію
Несла в журбі душа моя:
Хоч я любив тебе, як мрію,
Та на землі лишився я...
Навіщо жаль? Куди б я нині
Не йшов у ці тривожні дні,
Одне ім'я в твоїй пустині
На душу проситься мені.
На скелі є гробниця в славі,
Де взяв його холодний сон:
Там спогадання величаві,
Як загасав Наполеон.
Спочив у муці він шаленій,
І вслід за ним, як бурі шум,
Від нас відходить інший геній,
Володар інший наших дум.
Його оплакала свобода,
Віддав він світу свій вінець.
Шуми, клекоче хай негода:
Він був, о море, твій співець!
Твій образ вольний і широкий
Кипів у нім, як дух борні,
Він був, як ти, хмурний, глибокий,
Страшний в своїй самотині.
І світ спустів... Мені-бо всує
Куди б не виніс океан, -
Одна судьба в людей існує, -
Бо де добро - то там вартує
Чи то освіта, чи тиран.
Прощай же, море! Не забуду
Твою красу, твої дари,
І довго, довго чути буду
Твій шум у тихі вечори.
В ліси, в поля, в піски сипучі,
Тобою повний, понесу
Твої затоки й сині кручі,
І сонце, й тінь, і хвиль красу.
Підписатися на:
Дописи (Atom)