З мечетей тихо йдуть побожні мусульмани,
Ізану відголос німіє вдалині,
I срібний ночі цар пливе в височині,
Здаля побачивши зорі лице рум'яне.
В гаремі зорянім світило полум'яне
Одно по одному засвічує вогні,
I хмарка лебедем пливе по синизні,
Вся біла, наче сніг, лямована в багряне.
Там темний кипарис одкинув довгу тінь,
Там мінарет стрункий. А ген, лиш оком кинь,-
Гранітні велетні, немовби до Евліса
Зійшлись дияволи на раду потайну.
З них часом блискавка зринає вдалину
I лине в темряві, як бистрий кінь фариса.
