вівторок, 27 січня 2015 р.

"Чого являєшся мені у сні?.." Іван Франко

Чого  являєшся  мені
У  сні?
Чого  звертаєш  ти  до  мене
Чудові  очі  ті  ясні,
Сумні,
Немов  криниці  дно  студене?
Чому  уста  твої  німі?
Який  докір,  яке  страждання,
Яке  несповнене  бажання
На  них,  мов  зарево  червоне,
Займається  і  знову  тоне
У  тьмі?

Чого  являєшся  мені
У  сні?
В  житті  ти  мною  згордувала,
Моє  ти  серце  надірвала,
Із  нього  визвала  одні
Оті  ридання  голосні  —
Пісні.
В  житті  мене  ти  й  знать  не  знаєш,
Ідеш  по  вулиці  —  минаєш,
Вклонюся  —  навіть  не  зирнеш
І  головою  не  кивнеш,
Хоч  знаєш,  знаєш,  добре  знаєш,
Як  я  люблю  тебе  без  тями,
Як  мучусь  довгими  ночами
І  як  літа  вже  за  літами
Свій  біль,  свій  жаль,  свої  пісні
У  серці  здавлюю  на  дні.

О  ні!
Являйся,  зіронько,  мені!
Хоч  в  сні!
В  житті  мені  весь  вік  тужити  —
Не  жити.
Так  най  те  серце,  що  в  турботі,
Неначе  перла  у  болоті,
Марніє,  в'яне,  засиха,  —
Хоч  в  сні  на  вид  твій  оживає,
Хоч  в  жалощах  живіше  грає,
По-людськи  вільно  віддиха,
І  того  дива  золотого
Зазнає,  щастя  молодого,
Бажаного,  страшного  того
Гріха!

вівторок, 23 грудня 2014 р.

Інфанта. Микола Вороний

Різьблю  свій  сон...  От  ніби  вчора  ми
Зійшлись,—  і  стріча  та  жива.
На  землю  тканками  прозорими
Лягли  осінні  дерева.

Акордами  проміннострунними
День  хвилював  і  тихо  гас.
Над  килимами  вогнелунними
Венера  кинула  алмаз.

У  завивалі  мрійнотканому
Дрімала  синя  далечинь,—
І  от  на  обрії  туманному
Замиготіла  ваша  тінь.

Дзвінкою  чорною  сильветою
Вона  упала  на  емаль,
А  поза  нею  вуалетою
Стелився  попелястий  жаль.

Ви  йшли,  як  сон,  як  міф  укоханий,
Що  виринає  з  тьми  століть.
Вітали  вас  —  мій  дух  сполоханий,
Рум’яне  сяйво  і  блакить.

Бриніли  в  серці  домінантою
Чуття  побожної  хвали,
Коли  величною  інфантою
Ви  поуз  мене  перейшли.

Ви  усміхнулись  яснозоряно
Холодним  полиском  очей,—
І  я  схилився  упокорено,
Діткнутий  лезом  двох  мечей.

Освячений,  в  солодкій  муці  я
Був  по  той  бік  добра  і  зла...
А  наді  мною  Революція
В  червоній  заграві  пливла.

1907  -  1922

Любіть Україну. Володимир Сосюра

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

1944

понеділок, 22 грудня 2014 р.

"Молюсь і вірю. Вітер грає..." Максим Рильський

Молюсь  і  вірю.  Вітер  грає
І  п'яно  віє  навкруги,
І  голубів  тремтячі  зграї
Черкають  неба  береги.

І  ти  смієшся,  й  даль  ясніє,
І  серце  б'ється,  як  в  огні,
І  вид  пречистої  надії
Стоїть  у  синій  глибині.

Клянусь  тобі,  веселий  світе,
Клянусь  тобі,  моє  дитя,
Що  буду  жити,  поки  жити
Мені  дозволить  дух  життя!

Ходім!  Шумлять  щасливі  води,
І  грає  вітер  навкруги,
І  голуби  ясної  вроди
Черкають  неба  береги.

Максим Гримач. Марко Вовчок (скорочено)

Коли Україна була розділена між Польщею та Московщиною, але кордони ще не так пильно охоронялися, деякі люди часто перевозили Дніпром на продаж різне добро, не сплачуючи мита.

На хуторі над Дніпром навпроти Черкас мешкав Максим Гримач, який таємно допомагав контрабандистам - вночі зустрічав човни та ховав крам до печери. Максим Гримач жив дуже заможно, був вродливий і веселий. Люди любили його за хорошу вдачу, та й він в свою чергу завжди був готовий прийти на допомогу й захистити скривджених. Максим був удівцем і мав двох дочок: старшу Катрю та молодшу Тетяну. Батько дбав про те, щоб доньки його жили у достатку.

Катря вже була дорослою, тому дуже часто до неї приходили свататися парубки. Але дівчина кохала молодого козака Семена, який часто привозив човном з товаром і був у наймах в якогось пана. Катря всім відмовляла, й от одного разу батько запитався її, чому вона перебирає женихами. Максим сказав, що розуміє почуття доньки, але не хоче, щоб вона йшла за бурлаку, а лише за вільного козака. Катря ж відповіла, що вже чекає на свого вільного жениха, самого собі пана - Семену залишається ще рік працювати на свого пана, а тоді він купить собі хутір і вже тоді й сватів пришле. Закоханим треба лише дочекатися весни.

Настає весна. Катря чекає повернення коханого, тим часом готуючи собі посаг: вишиває шовком сорочки та рушники. Але Семен ніяк не повертається. Одного разу до Максима приплив козак і розповів про страшну бурю Дніпрі, в якій загинуло кілька козаків. Катря в цей час стояла в садку за вербою і чула всю розмову. Вона зрозуміла, що трапилося, і сказала батькові, що от він і дочекався собі вільного зятя.

Катря дуже сумує - ніхто не може її розважити. Вона сидить у садку і плете віночок з маків та барвінку. Коли до неї приходить сестра Тетяна, здається, що дівчина трохи розвеселилася. Того вечора вона розмовляє з батьком, але за себе нічого не говорить. Вночі дівчина гарно вбирається і виходить до садка, де на вербі висить її маковий віночок. Катря вдягає вінок на голову й дивиться на місяць, згадуючи коханого, а тоді кидається у річку. Наступного ранку її всюди шукають, але знаходять лише віночок, який плаває на поверхні води.

Максим дуже тужить за донькою і п'ять років навіть не виходить з двору. Тим часом підростає Тетяна. Її сватає хороший і заможний юнак. Батько влаштовує для доньки неймовірно пишне весілля, гості гуляють цілий тиждень. Але коли молодята та гості йдуть з хати, Максим знову згадує та оплакує свою старшу доньку, вважаючи, що це він занапастив її молодість.